Протоієрей Андрій Дудченко
Багато людей приходять на Великдень до церкви з метою посвятити паску. Для більшості з них ця мета є, на жаль, єдиною причиною відвідин церкви цього дня. Пандемія коронавірусу ще минулого року поставила перед нами виклик, який допоможе по-новому поглянути на речі, до яких ми аж занадто звикли. Якщо неможливо взяти участь у богослужінні у великодню ніч — це не значить, що віряни залишаться без святкової служби. І мова йде не тільки про онлайн-трансляції.
По-перше: Великдень, Пасха — це є найбільше свято християнської Церкви, коли святкуємо воскресіння Сина Божого. Воскресіння Ісуса Христа є “наріжним каменем” нашої віри, тобто таким фактом, без якого розпадається вся будівля. Якщо ми, наприклад, не віримо у реальність воскресіння людського тіла Ісуса з Назарету — тоді ми не можемо бути християнами.
Друге. Воскресіння Ісуса Христа конче необхідно для нашого спасіння. Річ у тім, що Христос не тільки переміг смерть у Своєму тілі, а, оскільки Він є єдиносущний з усіма нами по людській природі, Його воскресіння має критично важливе значення для кожного. Ісус воскрес, щоби всім нам дати можливість воскресіння і життя вічного. Мета християнської надії на Бога — не вічне блаженне посмертне життя душі на небесах, а тілесне воскресіння і вічне радісне життя на “оновленій землі” в Божому Царстві. Посмертне життя душі — тимчасовий стан, де ще відсутня повнота життя. Ми чекаємо воскресіння мертвих і життя будучого віку. Наші воскреслі тіла будуть такі, як у Христа — тобто це те саме тіло, але не таке саме; воно є преображеним, оновленим, воно вже непідвладне тлінню і смерті. Христа називаємо “новим Адамом”, “первістком з померлих”. Як через гріх перших людей смерть увійшла в людський світ, так через смерть і воскресіння нового Адама — Христа — смерть подолана для всього людства.
Третє. Саме цю перемогу Боголюдини Ісуса Христа над смертю ми святкуємо у Великдень. Перемогу, яка критично важлива для нас, без якої ми не можемо перемогти. На Великдень ми збираємося до церкви, щоби прославити за це Бога, подякувати Йому, та об’єднатися усім у єдине Тіло Христове через участь у таїнстві Причастя.
Причастя не робить нас святими автоматично. Господь ділиться з нами Своїм життям через споживання Його Тіла і Крові, щоби ми мали підтримку для чистого і правдивого життя. Цього не досягти без власних зусиль. Християни мають бути кращою частиною суспільства.
І тепер — увага! Основною пасхальною літургією є, власне, не літургія святителя Іоана Златоуста, яку звершують у Великодню ніч, а літургія святителя Василія Великого, яку служать у Велику Суботу. Ця літургія починається з вечірні, і за уставом її мали би служити не вранці, а ввечері, адже відноситься вона літургійно вже не до суботнього дня, а до дня наступного — до Світлого Христового Воскресіння. “Ця субота є благословенна, у ній Христос, заснувши, воскресне триденний”, – співається у кондаку Великої Суботи. Займаючи місце посередині між Хрестом та Воскресінням, Велика Субота є унікальним днем церковного року, коли плач перетворюється на радість. У тематиці цього дня поєднуються найглибше умалення Сина Божого, що “навіть до аду зійшов” у пошуках загиблого Адама, та початок перемоги над адом і смертю.
З Великої Суботи починається святкування Воскресіння. Про це говорить богослужіння Великої Суботи, а також і проповіді святих отців, які в цей день присвячені воскресінню й перемозі. Це видно і з іконописної традиції. Канонічна ікона Воскресіння Христового – це зображення Його зішестя у пекло. Звичайно, існують ікони Воскресіння, на яких зображують явлення Христа мироносицям і учням. Однак у повному розумінні іконою Воскресіння є зображення знищення смерті, коли душа Христа, поєднана з Божеством, спустилася в ад і звільнила душі усіх, хто був там і чекав Його як Спасителя. “Смерті святкуємо умертвіння, аду ж руйнування”, – співаємо у стихирах Пасхи. Перемога над адом і умертвіння смерті – в цьому і є глибинний сенс свята Пасхи Христової.
Повертаємося до літургії Великої Суботи. Ця служба складніша для сприйняття вірянами, ніж нічна літургія, бо вона більше насичена сенсами. Сама по собі літургія святителя Василія Великого містить довші молитви, ніж літургія Златоустова, і ці молитви насичені богослов’ям. У Константинопольській богослужбовій традиції до кінця першого тисячоліття літургія свт. Василія була основною літургією, яку звершували кожної неділі та на великі свята. У Велику Суботу ця літургія наповнена ще й хрещальною тематикою. В давнину переважно цього дня хрестили дорослих, які впродовж Великого посту проходили інтенсивний курс підготовки (катехизацію) до цього таїнства. Саме хрещення звершували під час читання старозавітних пророцтв — парамій. Про хрещення говориться в апостольському читанні цього дня. Це уривок з послання до Римлян: “Браття, усі ми, що хрестилися у Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися…” Далі замість “алілуя” співають стихи 81-го псалма “Воскресни, Боже…” – і у цей час духовенство переодягається із темних одеж у світлі та починається воскресна тематика. Темряву переможено. Ніщо не в змозі зупинити торжество світла. Далі саме за цією літургією читається останній розділ Євангелія від Матфея, де говориться про Воскресіння Христове. Євангеліст розповідає про порожню гробницю на світанку першого дня після суботи та про явлення воскреслого Спасителя.
Таким чином, за умови, коли з певних причин віряни обмежені в тому, щоби прийти до церкви у Великодню ніч, вони можуть повноцінно взяти участь у головній пасхальній літургії — у Велику Суботу. І потім, Пасху Христову ми святкуємо не тільки один день. Упродовж усього Світлого (великоднього) тижня церковні канони приписують щодня причащатися усім вірним християнам. Вірним — це значить тим, хто живе християнським життям, всіма силами прагне дотримувати заповіді Божі. Такі християни на Світлому тижні причащаються без сповіді та додаткового посту. Головне — прийти натщесерце, зі страхом Божим, вірою і любов’ю. Не у кожному храмі на Світлому тижні літургію звершують щоденно, але принаймні у ті дні, коли є служба, включно із Світлою суботою, можна прийти та прославити воскреслого Господа і причаститися Його божественних Дарів.
Четверте. Освячення великодніх кошиків з пасками, яйцями та усім іншим є, власне, не освяченням, а благословенням. Це вже не є таїнство, це — благословення трапези після служби. Власне, це є молитва перед їжею, як це буває перед кожною трапезою. Чин благословення м’яса, сиру, яєць та пасок не передбачає окроплення кошиків св.водою. Трапеза благословляється через молитву. Окроплення св.водою увійшло в практику в нашій традиції, а у греків цього немає. Тому цілком можливо помолитися і благословити кошики самому, або долучитися до молитви дистанційно, за допомогою трансляції.
І останнє. Умови карантину накладають обмеження на можливість зібрання і фізичної присутності на богослужінні та участі в причащанні. Це нам привід замислитися: а чи розуміємо ми, що відбувається за літургією, на якій ми зазвичай присутні, але не кожного разу причащалися? І коли карантин закінчиться, і ми знову матимемо змогу збиратися разом як Церква, як християнська громада, чи буде в нас не просто бажання, а голод і спрага щодо Причастя? І ще, може Господь хоче побачити в нас не тільки спрагу, а й рішучість — відкласти діла темряви і жити як діти світла? Якщо змінимося так, то знову буде у нас можливість збиратися і причащатися.