Блог

Невеличкий домовий храм прп. Агапіта нелегко знайти серед корпусів лікарні, яка ще зовсім нещодавно була відома як лікарня ім. Калініна (сучасна клінічна лікарня №14) по вул. Зоологічній, 3. Він розташований у колишньому офтальмологічному корпусі лікарні. Колишньому, через те, що нині корпуси лікарні знаходяться в процесі реконструкції. Храм неначе сховався від шаленого світу в затишку буйнотраву під кронами дерев Пушкінського парку. Вже п’ять років в храмі прп. Агапіта Печерського відправляється Служба Божа. Вік наче невеликий, зовсім ще дитячий — 5 років. Але запитайте у православних християн столиці, чи чули вони щось про церкву прп. Агапіта Печерського?

«Звичайно, — скаже академічного вигляду літня людина, — я завжди туди поспішаю за новими книжками, там чудовий вибір». «І найдешевші ціни, — додасть семінарист, — а крім того, вони самі видають необхідну літературу. “Вступ до патристичного богослов’я”, виданий ними минулого року, служить мені підручником…» 

«Я із донькою їздила у паломництво до Почаївської Лаври від храму прп. Агапіта. Дуже сподобалося, зокрема, те, що ми в дорозі слухали чудові розповіді і повчання святих отців, дізналися багато нового, наприклад, про ставлення священоначалія нашої Церкви до різних негативних явищ у суспільному і церковному житті».

«А я люблю бувати вечорами по вівторках на чаюванні у цьому храмі. Там не лише чай добрий, а і сама атмосфера щирої невимушеної бесіди на будь-які теми робить тебе відкритим до людей. Ті теми, які я не наважуюсь підіймати у приватній розмові із священиком, на чаюваннях обговорюються. Мені це подобається. Там багато розумних і гарних молодих людей. Моя подруга хоче теж прийти на вівторкові зустрічі за чашкою чаю». «Раніше я був протестантом і почав ходити на чаювання, спочатку дивлячись скептично на всі ці посиденьки. Але мене прийняли настільки душевно, з таким теплом… Я почав замислюватись над вченням Христа більш глибоко. Мої нові друзі мені допомогли. Цікаво, що серед викладачів парафіяльної школи теж є колишній протестант». 

«Я лікар, і знаю, що настоятель храму прп. Агапіта входить до складу, мабуть, єдиної в Україні комісії з біоетики, створеної у медичному університеті. Це дуже прогресивний крок керівництва вузу».

«Я живу в Дарниці і ходжу до храму св. Архистратига Михаїла, або, як його називають, Чорнобильського. Коли у нас стався розкол в громаді, який вчинив колишній староста, то храм прп. Агапіта видав спецвипуск — листівку “Камо грядеши” на захист нашої парафії. Я добре пам’ятаю, як ми роздавали людям цю правду про розкол. Це була справді вагома підтримка нам».

«У храмі Агапіта Печерського ми буваємо раз на рік на престольне свято, — говорить молоде подружжя, — але декілька разів радилися з лікарями, які консультують при храмі. Також, чули, що при храмі є не тільки лікарі, але і православний психолог».

А почалася історія храму прп. Агапіта Печерського з досить великої статті під назвою «Де витоки бездуховності?», надрукованої у 1991 році у найпопулярнішій на той час серед киян газеті “Вечірній Київ”. Четверо студентів Київського медичного інституту писали про великих лікарів Вітчизни, могили яких були забуті нащадками. Постать Агапіта Печерського вперше подається в цій статті як постать першоначальника сучасних лікарів. Справа в тому, що цим студентам пощастило працювати в складі державної дослідницької комісії, яка вивчала Ближні печери Лаври перед поверненням їх Церкві. Студенти навели факти із життя святого, а також дані досліджень. Наприклад, той факт, що на долонях прп. Агапіта були знайдені компоненти його лікарських препаратів – мідний порошок та пилок рослин з берегів далекої Візантії. Далі студенти пишуть: «Мощі преподобного Агапіта ми тримали на своїх власних руках, і нам не байдуже, що нащадки про нього забули».

З цього все і почалося. Спочатку були розповіді серед друзів, колег, викладачів, які нічого не чули про перших наших лікарів і про монастирську медицину взагалі. Студенти писали листи ректору з пропозицією встановити пам’ятник великому лікарю Київської Русі, виступали на конгресах і конференціях, на радіо. Про Агапіта Печерського і сенсаційні дослідження в Лаврських печерах писали часописи Америки і Німеччини. Але інші студенти кепкували з них. «Ви краще Айболіту пам’ятник встановіть, його хоч усі знають», — глузували колеги. І лише пізніше прийшло розуміння того, що найкращим вшануванням пам’яті святого є храм. На початку 1994 р. студенти і викладачі медінституту створили громаду, яка і була зареєстрована Київською міською держадміністрацією. 29 червня 1994 р. Митрополит Київський і всієї України Володимир на прохання громади завітав до медінституту і освятив місце для майбутнього храму. А наступного дня наші студенти отримали лікарськи дипломи, оскільки навчанння у вузі було вже позаду.

Почалося нове життя, сповнене проблем не лише особистих, а й пов’язаних із спорудженням храму. Спочатку не було ані копійки. Перші внески зробили покійний митрополит Полтавський і Кременчуцький Феодосій (Дикун), а також народний артист України Микола Гнатюк. У 1995 році студія «Укртелефільм» випустила на телеекрани передачу під назвою «Український Гіппократ», яку було зроблено за сценарієм одного із тих студентів. А у 1996 році на другий день Пасхи парафія провела благодійний концерт під назвою «Муруймо храм добра» у Жовтневому палаці Києва, де зібралися найкращі виконавці України. Були зібрані перші кошти, які пізніше знадобилися для ремонту церковних приміщень.

І лише через 4 роки після реєстрації громада храму отримала можливість взяти в оренду частину приміщень лікарні ім. Калініна. На Великдень 1998 року у храмі прп. Агапіта Печерського була відправлена перша Божественна літургія, яку очолив настоятель священик Олександр Креницький.

Нині громаді храму прп. Агапіта Печерського рішенням Київської міськради виділено земельну ділянку у парку Пушкіна поруч із лікарнею та медуніверситетом. Ведеться пошук вдалого архітектурного рішення, проєктувальників, підрядників і, звичайно ж, меценатів. Попереду багато роботи і багато проблем. Тому від імені нашої парафії просимо, всіх, хто не байдужий до долі майбутнього храму на честь видатного лікаря Київської Русі, долучитися до святої справи.