Для тех, кто хочет верить разумно
Киевская Русь > Журнал «Камо грядеши» > Выпуск №1 (8) от 01.2000 > Життя, молитва й аскеза на Святій Горі

Выпуск №1 (8) от 01.2000

Життя, молитва й аскеза на Святій Горі


Чи можливо жити в Раю перед Раєм? Чи можна нам жити в Саду Нової Єви? Якщо для більшості з нас — це залишається метою нашого життя, для афонського монаха, це вже є реальністю. Життя святогорців в цій райській природі, що Передання назвало Садом Пресвятої Богородиці, дійсно являється об’явленням розпочатої есхатології, іконою Царства Божого. Будь-хто, який прибуде до цього духовного пристановища, як потерпiлий після сильної бурі, там знайде внутрішний мир та присутність Бога. І не тільки присутність Бога, але й присутність святих, серед яких незліченний сонм святих упродовж століть освятив це місце молитвою й постом.

Справдi, паломник вiдчуватиме, що в цьому Новому Раю молитва сама собою лине, немов хвилі афонським берегом. Афон залишився фортецею ісіхастської традиції (iсіхазм — Рух в історії Церкви, який обороняв практику Ісусової молитви — “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного”. Ісіхазм являється основою православної духовості, яка полягає в житті у Христі, з метою обоження людини). I сьогодні, афонські монахи пробуджуються після короткого сну, щоб перебувати в молитві до світанку, коли звук семантра (cемантрон (чи било) — дошка, по якій б’ють, подаючи сигнал на початок відправи) закликатиме їх до церкви на ранню службу. Кожний з них закликає з пророком Давидом: “Боже, Боже мій, до Тебе від досвіта я лину, запрагнула Тебе душа моя, як часто прагне Тебе тіло моє в землі пустій, і непрохідній, і безводній” (Пс. 62:1-2). Вони звершують свою «особисту агріпнію» (aгріпнія — Всенічне бдіння (вартування)), цебто їхнє келейне вартування, що дає їм змогу вийти назустріч з Тим, Кому вони все вiддали. І дійсно, як пише преподобний Феодор Студит, “монахом являється той, хто всі думки свої має тільки про Бога, всі бажання свої має тільки в Бозі, всі прохання свої стремить тільки до Бога, і хто, в мирі з Богом, являється джерелом миру для інших.”

Поряд численних годин перебування в церкві на спільному богослужiнні, ісіхастська молитва, яку звершує постійно святогорець, а особливо серед ночі, являється другою шалькою в терезах, що врівноважують духовне життя монаха, а взагалі, християнина. Без особистої молитви богослужбові відправи стають сухими, навіть формальним і поверховним ритуалом. Водночас i особиста молитва, вiдiрвана вiд спільної молитви («літургії»), скоро стає джерелом духовної омани та спокус. Для того, щоб знайти рівновагу в духовному житті, афонська традиція нагадує нам не занедбувати обидва аспекти «лекс оранді» (правило молитви — лат.).

Життя на Афоні, як відмічається Типіконом (Церквовним Уставом), для монаха не якесь важке правило, що було накладано на нього, але цінний дар, прийнятий від своїх попередників, від своїх старців, легкий i певний шлях для подвигу. Аскеза, цебто духовні вправи, якими займається афонський монах, подібно до атлета, який займається фізичними вправами, не є анi надмірним силуванням, ані нагодою для печалі, але навпаки, являється справжнім шукання Бога понад усе. Життя в монастирi пристосованне до сили та потреб кожного i наповн.є серце святогорців глибокою духовною радістю, якою вони щедро діляться з паломниками.

Афонськi монахи є справжніми свідками того, що Преображення можливе. Вони, спрагненні за Богом, свiдчать власним життям, що обоження все-таки може вiдбуватися, навіть iз сучасною, вщент зруйнованою i спотвореною своїм вiдступництвом вiд Творця, людиною.

Дата публикации: 03.01.2004