Тихий вечір після Різдвяної служби… Яскраво сяє зірка за вікном і нагадує ту, що привела волхвов до печери, де серед янголів та пастирів вітали вони народженого Христа. У такі вечори відчуваєш якийсь дотик вічності. Раптом — стук в двері. Хлопчик та двоє дівчаток вітають з Різдвом: “Добрий вечір тобі, пане господарю! Радуйся, ой радуйся, земле: Син Божий народився…” Мабуть, у кожній українській родині лунають нині слова цієї колядки.
Прислухаємось до них. Колядка оспівує не тільки саме Різдво, але цілих три свята. Приходячи до нас одне за одним, вони створюють святковий настрій на декілька тижнів.
“Святеє Рождєство
радість нам принесло…”
Різдво — це свято, якого чекають, до якого готуються християни заздалегідь. З одного боку це молитва і піст, а з іншого — знайомий з дитинства приємний передсвятковий клопіт.
В цей день ми святкуємо пришестя на землю Спасителя світу, пришестя того Визволителя, якого чекало людство з давних-давен. Ми можемо подумати: а від чого треба було визволяти людину? Хіба є щось таке, що людина не може подолати власною силою?
Святе Письмо говорить: так, є! Це — трагедія буття кожного з нас, це — смерть, яка увійшла до людського світу разом з першим порушенням заповіді Божої.
Перші люди — Адам і Єва,— створені для того, щоб вічно жити в спілкуванні з Богом в дивному райському саді, вибрали життя на самоті. На самоті — тому що гріх розірвав їх звґязок із Творцем, зруйнував любов до Бога. Внаслідок цього людське життя стало повільним шляхом до смерті. Але Господь ніколи не залишає людину без надії. Після гріхопадіння людини Він говорить до спокусника: “Я покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в пґяту” (Буття 3:15). Пришестя цього надзвичайного Нащадка, Який має “зтерти голову змію”, тобто визволити людину від влади диявола, гріха та смерті, людство чекало на протязі тисячоліть. Про Його пришестя говорили древні патріярхи, сповіщали богонатхненні Ізраїльські пророки…
Дві тисячі років тому в одному із провінційних куточків могутньої Римської імперії молода дівчина готувалася стати матірґю. Але народжувати дитину їй сталося не вдома, бо саме в той час імператор Август видав наказ про перепис всього населення, і згідно з цим наказом Марія та Йосип, якому дівчина була заручена, відправилися до Віфлеєму — містечка, з якого походив род чоловіка.
Діві Марії та Її обручнику не знайшлося, де заночувати у містечку — і Цар Всесвіту народився в печері для скота. До світу прийшов Месія, визволитель людства від влади смерті. Прийшов Той, Хто змінив історію людства. В ньому виповнилося більше, ніж триста пророцтв Старого Заповіту. Сталася велика тайна: Син Божий, не перестаючи бути Богом, водночас став людиною, став одним з нас. Він мав і тіло, і душу людини. Через Боговтілення зцілюється від гріха людське єство.
…Маленькі дітки, що прийшли прославити народженого Христа до мене в дім, радісно посміхаються. Матушка складає їм до кошиків цукерки, пиріжки. І до кожного дому, куди вони прийдуть, разом з ними увійде блага вість, що ми не самотні — з нами Бог.
Обрізання Господнє
“…Другий буде празник — святого Василя”,— так співає колядка. В цей день зустрілися два свята: Обрізання Господнє та памґять святителя Василія Великого, ревносного захісника чистоти православної віри.
Згідно з юдейським законом, кожне немовля чоловічої статі мало бути обрізане в восьмий день після народження. Ісус теж був обрізаний, бо Він прийшов не для того, щоб порушити закон. Через обрізання відкрилася повнота прийнятої Христом людської природи. Він прийняв всі тяжкі умови нашого буття. Він терпів голод, спрагу, томився від спеки, страждав від побоїв, був розіп’ятий на хресті. “Він немочі наші узяв і наші болі поніс, …Його ранами нас уздоровлено”,— пише пророк Ісайя (53: 4–5). Він дійсно прийняв всю повноту нашого зміненого через гріх єства. “Якщо це було тільки примарно,— говорить прп. Іоан Дамаскін,— то й таємниця визволення була неправдою та оманом, і примарно, а не насправді ми спасені”. Син Божий став Сином людським в повному розумінні цього слова. Саме тому, що Він по природі нічим не відокремлений від нас, і можливе наше спасіння.
Обрізання Господнє святкується 1 січня за юліанським (“старим”) календарем. Тому на цей день раніше припадав і початок нового року. В Україні Церква продовжує жити за юліанським стилем, який на 13 діб відстає від григоріанського (“нового”), тобто 1 січня за юліанським стилем — це 14 січня за григоріанським. В зв’язку з цим після календарної реформи в Україні виникло святкування “старого нового року” 14 січня, в день Обрізання Господнього. В цей день співають щедрівки, засівають пшеницею та житом, бажають щастя й добробуту в новому році.
Святе Водохреще
Нарешті, приходить третє свято. В народі воно зветься Водохрещем, бо в цей день звершується велике освячення води. В богослужбових текстах цього свята оспівується Богоявлення, або Хрещення Господнє.
Коли Ісусу Христу виповнилось тридцять років, Він прийшов на Йордан до Іоана Хрестителя, щоб прийняти від нього хрещення. Але Іоан “перешкоджав Йому й говорив: ‘Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?’ А Ісус відповів і сказав йому: ‘Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду’. Тоді допустив він Його”. Одразу після хрещення сталося чудо, що вперше відкрило людям таємницю Святої Трійці — Отця, Сина й Святого Духа, Які три є єдиним Богом. “І ось небо розкрилось, і побачив Іоан Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся з неба: це Син Мій улюблений, в якому Моє благовоління” (Єв. від Матвія 3: 13–17).
Ця дивовижна подія зветься Богоявленням. Син Божий стояв в водах Йордана, Його Отець промовляв із небес, а Дух Божий спускався у вигляді голуба. Зрозуміло, що Ісус Христос — Син Божий — не мав потреби у хрещенні, бо не мав ніякого гріха. Він робить це заради нас і нашого спасіння. “Незабаром побачиш і Ісуса, Який очищується в Йордані — моє очищення, або, краще сказати, Того, Хто через це очищення робить чистими води”,— говорить свт. Григорій Богослов.
В цей день до храмів зтікається величезна кількість людей, які приходять по святу воду. Освячена на Водохреще вода — особлива. Віруючі окропляють нею свої домівки і намагаються тримати у себе на протязі всього року, до наступного освячення. Ця вода зовсім не змінює своїх природних властивостей, і через рік, або навіть більше, її не можна відрізнити від води, яка тільки що була набрана з колодезя. Мені одного разу довелося пити хрещенську воду, що простояла в склянці більше п’ятнадцяти років — і вона була зовсім свіжа!
Під час радянської влади в нашій державі атеїстична пропаганда стверджувала, що вода зберігається завдяки занурюванню в неї срібного хреста під час освячення. Але ж хрест опускається на якісь там хвилини, що явно недостатньо для потребної іонізації; до того ж, хрест зовсім не обов’язково має бути срібним. В багатьох церквах (в тому числі там, де служу я) освячення звершується дерев’яним хрестом, а вода все одно не змінюється з роками. Тож, явно, що її зберігає благодать Божа.
Хрещення — не тільки свято. З хрещення починається життя кожного християнина. Через нього людина входить до Церкви, вступає до народу Божого. Але про це наша розмова буде іншим разом.
“Головне у святі — це пам’ять про Бога”,— повчає нас свт. Григорій Богослов. Треба знати, що наші християнські свята — це не спогади про давноминулі події, які не мають до нас ніякого відношення, але співучасть у спасительних таємницях Христових. Це святкування нашого спасіння.