Для тех, кто хочет верить разумно
Киевская Русь > Разделы сайта > Жизнь в Церкви > Різдво: народження і смерть

Жизнь в Церкви

Різдво: народження і смерть


Радість народження у світ людини пов’язана невідривно з трагізмом смерті. Найвидатніші філософи на нашій планеті дійшли до висновку, що людина народжується для того, щоб вмерти, і навіть безславна смерть Христа підтверджує цей факт. Однак історія достовірно знає не тільки про народження Ісуса і Його смерть, але й про факт Його Воскресіння. Господь народився від Пречистої Діви не для того, аби, воскреснувши після розп’яття, продемонструвати Свою владу над смертю, а для того аби людина жила. Але ж вона як вмирала, так і вмирає донині, і законів біологічного гниття наших організмів ще ніхто не відмінив, навіть Той Самий Творець. Народившись Людиною, Бог помер, аби залишитись в її істоті благодатним сім’ям, що після її фізичної смерті в вічність проросте. “Якщо зерно не помре, то не дасть плоду”. Господь живе і ми живемо, саме тому смерть має сенс. Після Різдва Христового сам факт народження нової людини в світ свідчить, що Бог є сущий, а Його улюблене творіння невмируще.

Побиття немовлят у Вифлеємі. Афон, собор монастиря Діонісіат, середина XVI ст.

Побиття немовлят у Вифлеємі. Афон, собор монастиря Діонісіат, середина XVI ст.

Благодатна радість від Дитяти, яке носила Діва Марія, оселилась назавжди в Її пречистій душі. В той же час несподівані переміни в житті, негаразди і неприємності навалились на Її тендітні, по суті ще дівочі, плечі ще з більшою силою саме після народження Спасителя. Але найважливіше інше, а саме те, що Вона все-таки знала про неминучу втрату Своєї Малечі, Яке у ніч Різдва лежало в Неї на руках. Вона все своє життя віддавала Його в руки Отчі, смиряючи щохвилини своє жіноче серце: «Господи, я знаю, що побачу Його смерть, дай мені сили прийняти Твою благу волю всім серцем». До Неї були звернені слова: «Тобі меч пройде душу». Навряд чи знайдеться в світі такий лицар честі, який витримав би такий удар і не прокляв би й тих, хто забрав улюблену дитину і Того, Хто це допустив.

Безліч вифлеємських младенців загинуло від рук царя Іудеї через деякий час після Різдва. То ніби була жертва, принесена людством на вівтар своєї свободи. Невже таким актом вбивства обумовив Всевишній Своє народження серед людей? Ми можемо за їх смерть винуватити волхвів, через нерозбірливе довір’я яких інформація про народження Христа дійшла до Ірода. Ми можемо нарікати навіть на Марію з Йосипом, які не попередили батьків тих вифлеємських дітей про небезпеку. Така воля Божа, говорять в таких випадках люди, але ж і волю людей, які не повірили Йосипу з Марією, не можна не враховувати. Бог змиряється з волею людини, яка вбиває, бо в Нього не вірить, і яка гине, бо Йому не вірить.

Ірод Великий, за наказом котрого то було здійснено, щороку і в більших кількостях вбивав не тільки чужих, але й своїх чисельних дітей. На той час то тут, то там в Ізраїлі з’являлись народні герої, котрих називали месіями, котрі мали визволити народ із рабства римлян. Таких людей виловлювали і знищували, разом із родиною до сьомого коліна, а заодно і сусідів і всіх, хто проявив хоч крапельку співчуття до державних злочинців. Ми не так давно пережили сталінські часи, коли так само по 58 статті неблагонадійних і їх сім’ї засилали до ГУЛАГу і розстрілювали. Ірод, як і Сталін навіть своїх дітей не пошкодував, будучи одержимим жадобою до влади, він наказав своїй особистій охороні всіх своїх синів із невістками і внуками зібрати у тронну залу і позтинати голови.

Люди вбивають одне одного, а Господь душі збирає, напевно, то єдина можлива відповідь на дорікання людства про несправедливу і дочасну смерть. Але часом буває, що вмирають діти, при самому розквіті сил. А от на це запитання відповісти я не здужаю, напевно простіше розповісти про свого друга.

Я йшов якось по вулиці додому зі святкової різдвяної служби, піднесений і щасливий до самозабуття. Але прокинутись з того благодатного сну швидко і безповоротно мене змусив п’яний і неприємний голос мого давнього друга. Він зовсім не знав, що я православний і не відчував, що на дворі Різдво, а повітря пронизане безтурботним сміхом дітвори, який його не тільки не радував, але, навпаки, чомусь дратував. Від п’яного аромату свята і приємних передчуттів я не відчував пронизливого січневого морозу, аж поки не почув ось ці холодні слова: «Мне покинула жінка після того, як при пологах вмерло наше дитя». В той час, коли на вулиці «мир проповідують», в нього своя війна. «Ну от, — подумав я, — він навіть мене з Різдвом не привітав, весь святковий настрій на цілий день пропав». Я був не радий того бачити, кого Господь мені послав, а він був щиро радий, що мене зустрів і, слава Богу, не відчув, що дійсно я подумав в ту мить про нього, і, слава Богу, я не встиг придумати привід, щоб чимдуж втікати від того Божого великого горя маленької людини у вертеп святкових веселощів. «А ти випадково не православний, не з церкви йдеш?», — зненацька запитав він у мене. «Так, а звідки ж ти знаєш?». «Та якось легше на душі стало, коли до тебе обізвався, щось схоже в мене було, як я побував одного разу в храмі на сповіді. Так батюшку нагрузив, що аж самому його було шкода. А йому нічого і самому якось розвиднилось в житті». «Господи, прости, — подумав я тоді, — чому, коли з Тобою нам так добре, ми думаємо лишень про себе і Тебе ж перестаємо бачити, як щиро людина подякувала за краплиночку уваги, яку я їй не приділяв, стільки душі у відповідь на моє лицемірство і осудження, мовляв, так тобі і треба, то тебе наказало небо за те, що в церкву не ходиш. Які ж все-такі жорстокі люди, яким пощастило хоч однією ногою потрапити у рай, не віднімай у нас Своєї милості».

Життя іудеїв робили нестерпним безправні побори римських сатрапів Іродів, царків язичницької династії Ідумеїв, яких підтримували ізраїльські еліти. А в них, на відміну від римлян, вже не було ніякої міри, вони могли наїжджати на ізраїльські містечка і села, як колись польські феодали в Україні, і забирати дітей, що особливо цінилось на середземноморських ринках рабів. Богородиця по ангельському одкровенню, бо по Своєму смиренню не приймала рішення Сама, вимушена була втікати в Єгипет від Ізраїльської теократії. А супроводжувала Її по небезпечних барханах пустелі молитва до Бога, щоб охороняв в дорозі і посилав на хліб, а також вірність старенького Йосипа Новому Завіту.

Оскільки Христос був Людиною, то просив від Отця те, що мав по суті як Син. Коли дитина знаходиться ще біля материнських грудей, вона нічого не говорить, менше мислить, а більше їсть і молиться завжди. Отець Небесний подає хліб земний Йосипу, а той годує Марію, а вона вже Свого Сина. Така проста вертикаль звичайного життя сім’ї, в який жив Спаситель, яку все життя налагоджуємо ми. В Єгипті Діва Марія могла знайти притулок в середовищі іудейської діаспори. Точнісінько як наші діди після революції і війни ховалися за кордоном від своїх же синів, що ще вчора були християнами, а сьогодні стали безбожниками комуністами.

Одна моя знайома втратила сина, як то кажуть у народі, «по-дурному». Вдома й на роботі не стримується, плаче і нестримно свариться на Бога, Який його забрав від неї, і кидається на винного у всьому чоловіка, хоча він своє дитя любив, може, ще більше, ніж вона. Але коли матір приходить в храм, о дивина, молиться і мовчить, і після панахиди якоюсь добрішою виходить. «До мене вчора знову уві сні син приходив», — з мольбою в голосі звернулася вона до чоловіка, коли вони тихенько тупотіли собі з храму до хати. «А ти випадково рогів не помітила у нього», — відрубав стривожений, але тверезий батько, бо досвід втрат йому підказав, що змиритись з Богом легше, тоді, коли не бачиш того, кого щиро любиш і вже ніколи не потиснеш йому руку. Він про Бога думав, Якому саме так вчинити забажалось, який Свого Сина віддав, а значить, знає людське горе не по словам, а на ділі. А вона ніби й не почула, бо ж тільки що у храмі побувала і у серці благодать, але, напевно, про це не забула до слушного часу.

Яким би мені мерзотним не здавалось життя, яке вже дістало до ручки, все від Тебе, Господи, і від Благого не буває зла. Що б не сталося, мудра людина старається всупереч правді втриматися в істині: Господь терпів і нам велів, бо я терплю не більше того, скільки терплять мене люди і ангели, а Ти безневинно за мене страждав. Ти мене зрозумієш,як ніхто, бо завдяки тому, що народився у яслах і постраждав на хресті Син, ми, люди, можемо зрозуміти біль Отця за свою улюблену дитину – людину.

Дата публикации: 11.01.2016