Турбота про дітей – один із стимулів, щоб перестати грішити. Насправді, якщо скоєний мною гріх відіб’ється на моїй дитині, краще я його не скоюватиму. Серед вірних існує уявлення про те, що за гріхи батьків діти можуть бути покарані до сьомого коліна. Чи так це насправді?
«Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене, і творить милість до тисячі родів тим, що люблять Мене і дотримуються заповідей Моїх», – каже Бог Ізраїлю Мойсею, даючи десять заповідей. Думка про те, що діти до третього і четвертого роду несуть наслідки провини батьківського гріха, повторюється в перших п’яти книгах Біблії чотири рази. Що це: об’єктивний закон або педагогічний прийом, спосіб змусити слухачів утриматися від гріха?
З біблійного вчення виходить, що це швидше педагогічний прийом, але заснований на об’єктивному законі. Писання недвозначно стверджує, що гріх докорінно перекрутив людську природу. Адам і Єва до гріхопадіння були багато в чому іншими людьми. Вони не знали, що таке хвороби і смерть. Вони не бачили один в одному загрози стати «об’єктом» володіння і тому не соромилися наготи. З Богом вони могли спілкуватися безпосередньо. Це були цілісні, дійсно вільні, дійсно люблячі один одного і Бога особистості.
Але гріх зіпсував майже все. Замість цілісності людина стала роздроблена. Властивості і сили людської душі і розуму прийшли в розлад, відбилося це і на тілі. Людина стала смертною. До природи її увійшла тлінність, а з нею і хвороби. Східне християнство розглядає гріх саме так: це не стільки провина, яку Бог давно простив людині, скільки хвороба, зцілити яку не можуть поодинці ні людина, ні сам Бог.
От ці два аспекти – провина і хвороба, або пошкодження природи – і треба мати на увазі всякий раз, коли ми міркуємо про гріх і його наслідки. Діти, що народжуються від грішних батьків, несуть наслідки гріха. Їх природа вже пошкоджена, у ній вже є тління, вона вже схильна до хвороб і смерті. Саме це і називають іноді «первородним гріхом».
Але провину за батьківські, і тим більше гріхи прабатьківські діти не несуть. Через декілька століть після Мойсея про це пише пророка Єзекиїль – один з великих пророків Ізраїлю. Його слова гідні просторового цитування: «І було до мене слово Господнє: навіщо ви вживаєте у землі Ізраїлевій це прислів’я, говорячи: “батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома”? Живу Я! – говорить Господь Бог, – не будуть надалі говорити прислів’я це в Ізраїлі… Ви говорите: “чому ж син не несе провини батька свого?” Тому що син чинить законно і праведно, усіх уставів Моїх дотримується і виконує їх; він буде живий. Душа, яка грішить, вона вмре; син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина, правда праведного при ньому і залишається, і беззаконня беззаконного при ньому і залишається» (Єз. 18:1-3,19,20).
Об’єктивний закон – передача наслідків гріха, от цієї виразки, пошкодження, зіпсованості природи, через яку немовлята народжуються здатними хворіти і помирати, а підрісши – і грішити самостійно. Але слова Божі Мойсеєві про покарання дітей за провину батьків до третього і четвертого роду – педагогічний прийом, виховний засіб, який годився для грубого і «твердолобого» народу, що вийшов з Єгипту. Вже за часів пророка Єзекиїля цей виховний засіб був залишений. Люди, до яких звертався пророк, більше не потребували грубих засобів переконання.
На жаль, сьогодні на пострадянському просторі вірні, а точніше, ті, хто вважає себе такими, насправді здебільшого язичники. Ми навряд чи чимось кращі за тих людей, які вийшли з Єгипту, перейшли по сухому Червоне море, і тут же, залишившись на кілька днів без Мойсея, зробили собі золотого тельця. І тому для нас знову «дієві» прийоми тих давніх часів. Тому з вуст християнських пастирів можна іноді почути фрази про покарання дітей за гріхи батьків.
Так, діти – плоть від плоті і кров від крові батьків. Якщо батьки проводять життя в гріху, що дивуватися, що і діти не знатимуть іншого шляху? Найстрашніший гріх сучасних батьків – практична брехня. Можна говорити дитині правильні слова, але який з них сенс, якщо приклад життя батька з матір’ю затверджує зворотне? Пияцтво, розлучення, розпуста, культ грошей у сучасному суспільстві стали, на жаль, нормою. Я не зустрічав ще батьків, які хотіли б, щоб їх дитина пила, палила, розпусничала, марнотратила гроші або йшла з сім’ї. Але як часто ми дозволяємо це собі, а значить – брешемо своїм дітям. А потім дивуємося, що дитина сприйняла не слова, а цінності, якими ми жили. Для багатьох батьків життєві помилки дітей – справжня трагедія. Знав би, що так буде – багато що б не робив. Та вже пізно.
І от, щоб пізно не виявилось, християнство закликає до зміни життя вже зараз. «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:2), – пише апостол Павло християнам у Коринфі. Це «тепер» для кожного з нас – виклик. Скільки часу ми усвідомлюємо себе вірними? Рік, два, десять, двадцять або більше? Давайте поставимо собі одне просте запитання: як моя віра виражається в моєму повсякденному житті? Адже справжня віра – не визнання того, що Бог існує (так «вірують» і біси), а довіра Богові і виконання Його заповідей.
Повсякденне життя. От з цього, здавалося б, малого, а насправді дуже великого і непростого, починається практичне християнство. Потім вже – пости і свята, паломництва і богословська література. Спершу потрібно стати чесним перед Богом, оточенням, своїми дітьми і самим собою. Коли таких людей у суспільстві стане більше певної «критичної маси», можна буде проповідувати словами Єзекиїля. А доки для нас більше підходить Мойсей.
Протоієрей Андрій Дудченко