Людина є унікальне творіння Боже, бо в ній з’єднане в одне єство те, що, здавалося б, неможливо з’єднати, а саме: духовне та матеріальне, небесне і земне. Маються на увазі душа і тіло, між якими зв’язок настільки міцний і настільки суттєвий, що слід говорити про єдину, цілісну людську природу. Тому, коли мова йде про спасіння, потрібно не забувати, що Господь прийшов на землю оновити всю людину, а не якусь окрему складову частину її природи. Християнство називають релігією Боговтілення, бо Христос став подібним до нас у всьому, за винятком гріха. Разом з розумною душею він сприйняв і нашу смертну плоть, щоб ввести нас у вічність.
Тепер перед людством відкривається єдина можливість через Ісуса Христа кожному особисто стати на шлях духовного вдосконалення і очищення від гріхів. Шлях цей складний, тернистий і вимагає від людини напруження всіх її сил: душевних і тілесних. Після гріхопадіння наших прабатьків людську природу вразив особливий вірус, який спрямовує нашу волю до зла і темряви, тягне нас у небуття. Викорчовувати зі свого єства корінь першородного зла не так просто. Заклик Христа: “Досконалі будьте, як досконалий Отець Ваш небесний”, вказує лише на єдине: християнське життя має бути пронизане духом аскези. Під аскетизмом слід розуміти планомірне і свідоме використання цілеспрямованих засобів для придбання християнських чеснот і досягнення релігійно-моральної досконалості.
Одним з таких засобів є піст. Християнська традиція хоча й розрізняє два таких поняття, як піст духовний і піст тілесний, але не розділяє їх, як і не розділяє в дюдині тіло й душу, говорячи про цілістність людини.Вслухаймося, як мудро звучать слова Великопостного богослужіння: “Браття! Коли постимося тілом, то будемо поститися й духом…”
Вживання тої чи іншої їжі не наближає нас до Бога і не віддаляє нас від Бога. Це правда. Але вірне й інше твердження: тіло наше, як необ’іжджений кінь, спроможне робити з вершником, тобто з нашею душею, все, що йому заманеться. Про яке каяття і про яку щиру молитву до Бога може йти мова, коли черево наше отримало насолоду і хоче, щоб його не турбували. Отож, тіло необхідно стримувати, але у розумних межах. Крайності неприпустимі, бо призводять до небажаних наслідків. Небезпека ось в чому: початківець, який бажає служити Богові та догоджати Йому, покладає на себе непомірний піст і цим доводить плоть свою до крайнього виснаження. В такому стані горе-аскет вже не має сил повноцінно ані молитись, ані поститись.
Є й інша крайність. Лише один тілесний піст, без духовного, теж призводить до різних аномалій. Адже не секрет, що зовнішня аскеза допомагає людині заглибитися в душу і відчути справжню силу своїх пристрастей: гніву, гордині, заздрощів, зрозуміти небезпечність блудних та інших різноманітних гріховних поривань серця. В такій ситуації, здавалося б, краще розпочати духовну війну зі своїми гріхами та пристрастями. Але вони стали настільки близькими і рідними душі, що просто не вистачає сили волі їх позбавитися, або ж бракує духовного досвіду для боротьби з ними. І ось перед нашими очима постає духовний парадокс: людина перестала їсти скоромне, а її пристрасті ще більше розпалилися. Існує сумний афоризм: “Закінчуємо їсти м’ясо, починаємо їсти один одного”. Як бачимо, лише тілесний піст не вгамовує гнів, а тільки оголює його і він ще з більшею силою виплескується на ближніх.
Вихід з такого становища може бути не складним, якщо прислухатися до голосу Святої Церкви, яка закликає, перш за все, усвідомити мету нашого аскетичного подвигу, а також вірно розподілити свої сили, як духовні, так і фізичні, і зрозуміти, в чому полягає істинний піст. Пам’ятаймо, що віддалення від зла, стримування язика, відлучення себе від забав та пристрастей, засудження гріха, як такого, а також обмеження в їжі – то є елементи справжнього і спасительного посту.