Блог

Глава з книги “Ages of the spiritual life”

“Дозволь сонцю, що сходить, застати тебе із Біблією в руках”. Цей вислів Євагрія добре виражає патристичну традицію. 19-й канон Трульського Собору радить священикам уводити вірних в найбільшу близькість зі Св. Письмом. Св. Іван Золотоустий сильно наполягає: “Я не монах, — каже дехто з вас. Але ви помиляєтесь, вірячи, що читання Св. Письма стосується лише монахів, оскільки для вас це є навіть більш необхіднішим, адже ви є посеред світу. Є лише одна річ, гірша за нечитання Писання, — це думати, що таке читання є некорисні їм… це сатанинська практика”.

“Повернувшись з церкви, чоловік повинен повторити те, що читалось. Таким чином хтось інший повинен викласти духовний зміст цього, ще інший — буквальний”. Святий радить читати вдома ті глави, які мають читатись у церкві, щоб, таким чином, діти узвичаювались до щоденного уважного читання Св. Письма.

У правилі Св. Пахомія говориться, що Писання живить ум монаха протягом дня. Протягом праці вони співають та промовляють священні писання, а увечері збираються разом, щоб послухати коментар на них. Цитування Письма напам’ять, було загальною практикою. Для Св. Ніла спрага Писання є мірою нашого духовного буття. Для Св. Ісаака: “Постійні роздуми над Словом є світлом душі”.

Усі духовні вчителі в один голос застерігають — ніколи не профануй слова, роблячи його об’єктом спекуляцій чи знанням заради знання, бо для того, “щоб зрозуміти те, що ми читаємо, потрібна благодать від Бога” (Св. Симеон). Єрм навчає, що аскеза і молитва є мов те запитання, на яке Господь відповідає розкриттям значення Писання. Подібно говорить тропар Дев’ятого Часу:

“Посеред двох розбійників мірилом справедливості став хрест Твій; одного із них тягар хули привів до пекла, а другий визволився від гріхів, визнавши тебе Богом. Христе Боже — слава Тобі!”

Читання спричиняється до появи “молитовного етапу”, який приносить словам їхню зрілість. “Молитва спонукає Бога просвітити ум чоловіка, щоб він міг розуміти те, що читає”. Бог став людиною, “щоб бути ближче до нас за нашу власну душу”, і щоб дати нам “той самий ум, що в Ісусі Христі” (Фил. 2, 5). Ось чому для Миколи Кавасили “Євангеліє являє Христа” (Коментар на Божественну Літургію) — це значить, що воно дозволяє Христові Самому говорити про Себе, запрошуючи нас наповнити свої очі та вуха Тим, який пригортає до Себе, який Сам об’єднує із Собою” (“Життя у Христі”).

Найосновнішим методом читання Св. Писання, який є вирішальним у духовному житті, є перехід від писаного слова до “Слова іпостасного” (Никодим Святогорець); саме завдяки йому патрістичні коментарі є вірними путівниками.

Отці Церкви жили Біблією. Вони думали і говорили нею із захопливою проникливістю, яка наближалась навіть до утотожнення їхнього буття із самою біблійною суттю. Коли ми намагаємось вивчати їх, то розуміємо, що прочитане і почуте слово завжди скеровує до живої особи Слова. Св. Іван Золотоустий молиться перед Святою книгою так: “Господи, Ісусе Христе, відкрий очі мого серця, щоб я міг розуміти і виконувати Твою волю… просвіти мої очі Твоїм світлом.” Подібно радить Св. Єфрем: “Перед кожним читанням молись і проси Бога, щоб Він відкрив Себе тобі”. Св. Афанасій твердить: “У словах Писання є Господь, присутності якого не можуть витримувати демони”.

Ми можемо сказати, що для Отців Біблія є Христом, бо кожне з її слів ставить у Його присутність: “Його, якого я шукаю у книгах”, — говорінь Св. Августин (Сповідь II. 2).

Климент Олександрійський говорить, що ми повинні харчуватись насінинами життя, яких містить Біблія, подібно як ми це робимо у Євхаристії (Стромати, 1, 1). Саме Оріген заклав поняття “споживання” Писання, що згодом наслідуватиме традиція. Ми євхаристійно споживаємо “містично роздроблене Слово” (Оріген). Св. Єронім каже: “Ми їмо Його плоть і п’ємо Його кров не лише у Божественній Євхаристії, але також і у читанні Писання”. Св. Григорій Назіянзін порівнює читання Біблії із споживанням пасхального ягняти.

Євхаристійний спосіб споживання Слова обумовлює епіклезу, сходження Духа, у кожному читанні. Слово є живим завдяки Духові, що спочиває на Ньому, що зійшов на Сина у Богоявленні, коли Він хрестився у Йордані. Тому ми повинні читати Писання у вимірі Параклета (Утішителя) Тіла Христового, Церкви і Традиції, через які Слово промовляє. Бог бажав, щоб Христос збудував Тіло, в якому Його слова будуть лунати, як слова життя. Тому саме у Христі, всередині Нього, у Церкві ми повинні слухати і читати.

На Літургії люди є зібрані, щоб спершу почути, а потім спожити Слово. Це слухання будує Народ Божий, формує євхаристійний синтакс — приготування до споживання воплощеного Слова і до входження в іпостасне сопричастя з Ним.

Євангеліє від Св. Луки (Лк. 24, 45) говорить, що Христос відкриває уми Своїх учнів. Він показує, як читати Біблію, щоб відкрити у ній все те, що було написано про Нього. Починаючи з Мойсея та усіх пророків, Він пояснює їм те, що було написано про Нього в усьому Писанні. Таким чином, Господь відкрив значення Писання і те, що ця Біблія є словесною іконою Христа.

Читаючи Писання, ми можемо розрізнити префігуративне та типологічне значення, і сповнення пророцтв у месіанський період приходу Христа. Ми також можемо відокремити історичне та есхатологічне значення, і сповнення історії у русі до Царства. Тим більше, саме Літургія пропонує метод еклезіального роздумування, в якому Слово проголошують, оспівують, яким моляться і яке досвідчують. Літургія продовжується у житті вірних і знову звершується через lectio divina, яке продовжує бути формою молитви та сопричастя. У ньому промовляє Бог, через нього Він входить у життя кожної особи, запрошуючи кожного стати содругом ангелів та святих. Саме таке читання є джерелом та завершенням цього сопричастя. Як каже Св. Іван Золотоустий, читання Св. Письма є священство мирян, яке веде їх до святості.

Саме тому у кожних роздумах, кожному читанні ми повинні уникати небезпечної сухості у міркуваннях, ми також повинні стримувати усяке емоційне мріяння. Ми легко можемо залишити поза текстом мертву літеру. Ми не можемо дати їм життя, бо воно виходить із Божої сутності.

Ми можемо послідовно читати Біблію протягом цілого року. Ми можемо вибрати одну книгу або прослідкувати якусь тему в усіх книгах. Ми можемо роздумувати над однією фразою або над одним словом. Кожен метод є добрим, якщо він живить наше духовне життя. Споглядання доповнює розуміння. Зображення викликає історичні дійсності, споглядання сходить у їхні тихі глибини. Починаючи з історії, кожне істинне писання споглядає ікону Царства.

Отож, читання відкриває шлях до Бога (Пастир Єрм), воно також накладає обов’язок спілкування з іншими. Lectio divina скеровує до післанництва, бо Слово, згідно Св. Павла, полягає “у вияві Духа та сили” (1 Кор. 2, 4).

Пер. Олег Чупа