Для тех, кто хочет верить разумно
Киевская Русь > Журнал «Камо грядеши» > Выпуск №3 (23) от 09.2003 > Єпископ Амвросій (Поликопа): «Життя священика — це висока проповідь»

Выпуск №3 (23) от 09.2003

Єпископ Амвросій (Поликопа): «Життя священика — це висока проповідь»


Невдовзі після Хрещення Русі була заснована архієрейська кафедра у місті Чернігові. Її першим єпископом став грек Неофіт. Спочатку єпархія поширювалася на сусідні землі сучасних Орловської, Калузької, Курської, Тульської, Рязанської, Володимирської, Московської і частини земель Могильовської та Смоленської областей. Але після 1118 р. половина цієї території відійшла до нової Рязанської єпархії. З Чернігівщиною пов’язані імена багатьох подвижників Православ’я, таких, як Антоній Печерський, Лазар Баранович, Димитрій Ростовський, Феодосій Углицький, Іоанн Максимович.

Пропонуємо нашим читачам розмову з єпископом Новгород-Сіверським Амвросієм, який після кончини митрополита Антонія керує Чернігівською єпархією.

— Ваше Преосвященство, як живуть православні нині на святій Чернігівській землі?

— Чернігівська єпархія — одна із самих стародавніх, їй вже понад 1000 років. Тут дивом збереглися давньоруські храми. Край небагатий, але, не дивлячись на цю бідність, люди намагаються будувати храми. Я не так давно освячував храм в селі Осокори. Там всього 250 душ живуть. І вони своїм коштом спорудили невеликий, але охайний храм. Благодійники оплатили лише іконостас. Це підтверджує ще раз необхідність спілкування людини з Богом, істотне прагнення до Горнього Єрусалима. А також вислів Тертуліана, що душа людська по природі своїй — християнка. Це запевняє нас, що не все так погано, як комусь здається. Так, плодяться секти, зростає злочинність, але і все більше людей звертається до Христа. У нас є храми, які збудували окремі сім’ї в пам’ять про своїх близьких. В Чернігові будується комплекс всіх святих Чернігівської землі. А взагалі в нашій єпархії понад 400 храмів і 9 монастирів.

— Однак, ще не всі храми передані Церкві.

— Дійсно. Існує питання з приводу відновлення богослужінь в Борисо-Глібському соборі, Катерининській і Іллінській церквах. Також нам не дозволяють служити в підземних храмах Антонієвих печер. Хочеться сподіватися, що це тимчасова проблема. Так, наприклад, ми довго чекали передання чудотворної ікони Божої Матері Єлецької з музею. Тепер ця ікона знаходиться в іконостасі Єлецького монастиря.

— Чернігівське духовне училище виникло першим в Україні після 70-річного занепаду духовної освіти і відразу почало спасати ситуацію з кадрами на парафіях. Як розвивається духовна освіта зараз? І яка плата за навчання в училищі?

— Наше училище створене невтомною працею митрополита Антонія, і сьогодні у нас вже 13-й випуск. Регенти, псаломщики, читці, які навчалися в Чернігові, тепер служать по всій Україні. Освіта ця платна: 1400 грн. на рік. Але, крім навчання, в цю суму входить і проживання, і харчування. Безумовно, є талановиті учні з бідних родин або сироти, яких ми повністю беремо на забезпечення. Крім того, владика Антоній завжди вимагав, щоб при кожній парафії не просто існували недільні школи, а щоб вони плідно працювали.

— Напевно, таке явище як течія кадрів подолане на Чернігівщині?

— На жаль, ні. Це пояснюється тим, що на селі священику з великою родиною вижити дуже важко. Я завжди молодим людям наводжу слова митрополита Філарета (Дроздова) про те, що священик повинен мати власну майстерню. Щоб помолитися і попрацювати. Я переконаний, що на селі батюшка має займатися якимось господарством, бджільництвом, іншим ремеслом, працювати на землі тощо. Але це господарство, пасіка чи город повинні бути зразковими. Щоб для людей був приклад! Батюшка служить прикладом не тільки в церковній огорожі, але і в побуті, і в господарчій діяльності, і в особистому житті, — скрізь. Це теж проповідь. І коли бачиш, що священик живе духовним життям не лише на парафії, а і в повсякденному житті, — відчуваєш правдиву радість. Треба пам’ятати, що життя священика — це висока проповідь.

— Відомо, що в недалекому минулому ви були депутатом Харківської міськради. Справа в тому, що в головах православних людей існує плутанина з приводу відношення до власної участі в цьому процесі. Одні кажуть, що на вибори не можна взагалі ходити, інші бігають за батюшкою з проханням вказівки, за кого все ж таки проголосувати. Хотілось би почути авторитетний коментар.

— Вибори — це серйозне питання особистого характеру. Людина повинна сама визначитися, за кого віддати свій голос. Помилитися легко, так. Але іти на вибори треба. Часом чуєш, що людина критикує владу, запитаєш, за кого голосував, — а той і не ходив на виборчу дільницю взагалі. У нас у Борзнянському районі є священик-депутат — отець Іоанн Олинчук. Це його робота і проповідь. Він багатьом допоміг. Розумієте, ми не повинні замикатися в собі, жити в своїй шкаралупі. Ми можемо і повинні змінити життя людей на краще. Бо люди зараз, окрім Церкви, нікому вже не вірять. Це може бути нашим свідченням про Христа. Оскільки не лише спорудженням храмів живе Церква, але в першу чергу освяченням душ людських. Кожна мить на землі повинна використовуватись для цього свідчення і проповіді.

— Щиро вдячний, владико, за цікаву розмову. Від імені редакції «КГ» і всіх наших читачів вітаю вас із 30-річчям пастирського служіння. Міцного вам здоров’я і успіхів в нелегкому архіпастирському служінні!

Розмову вів Руслан Новакович

Дата публикации: 28.05.2004