Блог

Один з наймальовничіших куточків нашої Батьківщини — Буковина. Край, який у всі часи своєї історії був православною твердинею, хоча і входив до різних держав і імперій. Саме тут перетиналися інтереси монархів, та й зараз не вщухають суперечки навколо бесарабських та буковинських земель… У 992 році Буковина увійшла до складу Київської Русі, в ХІ ст. – до Теребовлянського князівства, а з середини ХІІ ст – до Галицького. У 1349 році землі підпорядковуються Угорському королівству. Згодом, у 1558 році, Буковина потрапляє під зверхність Османської імперії. В 1770 році встановлюється влада Російської імперії, але вже у 1775 році Буковина відходить до Австрійської корони. У 1914-17 рр. знову під владою Росії, а з 1918 у складі Боярської Румунії. 1940 року Північна Буковина приєднується до УРСР, утворюється Чернівецька область. Нелегко було православним ієрархам утримувати мир і спокій, боротися з розкольниками і окупантами, які нав’язували свою релігію, свої закони. Нині Чернівецьку єпархіїю очолює Митрополит Онуфрій (Березовський), який люб’язно запросив нашого кореспондента до своєї резиденції.

— Ваше Високопреосвященство, Ви — постійний член Священного Синоду. Як Ви оцінюєте ситуацію в Українському Православ’ї, а також взаємовідносини влади і Церкви? І чи можливе об’єднання православних в нашій країні?

— Об’єднання, таке яким його бачать політики і урядовці, неможливе.Силою або примушенням нічого не вирішиш. Згадаймо, якою трагедією відгукнувся силою проведений «об’єднавчий» Собор 1946 року у Львові. А саме коли почалася відроджуватися УГКЦ десять років тому, скільки наша Церква зазнала тортур, натерпілася болю і сліз! Уніати тоді звинувачували не владу, а саме нашу Церкву. Тому було б краще, якби влада займалася своїми справами: вирішувати соціальні потреби людей, забезпечити їх роботою. Ви подивіться, скільки зараз безробітних! У відчаї вони потрапляють у полон різних гріховних спокус, ідуть на злочин. Народ деградує соціально і морально. Хіба може з Києва не так добре видно, що коїться у нас. Так що у влади багато своєї роботи. А церковні питання ми вирішимо між собою самі, в тому числі і питання віри та канонічного устрою.

Влада завжди мріяла про таку собі слухняну «кишенькову» Церкву. Але над нами одна влада — Христос і Його небесна Конституція. Влада минає, а Церква залишається. Вона вічна. Тому ми повинні керуватися вічними Божественними законами, а не вказівками людей, які використовують владу у власних цілях. В Церкві не може бути демократії. У нас теократія — влада Господня!

Якось пройшла інформація про приїзд Патріарха Константинопольського Варфоломія. Я вважаю, що цей візит без запрошення нашої ієрархії не є добрим. В наші внутрішні справи ніхто не має повноважень втручатися. Відомо, що Константинопольський Патріарх є перший по честі серед інших східних Патріархів, але не по владі. На такий крок його підбурюють наші політики, а можливо навіть і закордонні. Треба зазначити, що в Константинополі існує теж чимало проблем, що чекають свого розв’язання. Так, наприклад, Патріарх має дозвіл служити в Стамбулі лише декілька разів на рік. Хіба це нормально?

— Як Ви прокоментуєте візит Папи Римського в Україну?

— Я не вітаю цього візиту. Католики у всі часи лукаво і підступно намагалися підкорити душі українців. І зараз на словах засуджуючи прозелетизм, вони зплановано ведуть експансію католицизму в Україні. В цьому є велика «заслуга» теперішнього Папи. Папа шукає користі не для нашої держави, а для Ватикану. І тому, ті, які кажуть, що приїзд Папи нам принесе щось добре, це або свідомі вороги України, або просто не відають що творять. Українці колись це зрозуміють.

— Часом від людей чуєш, що той батюшка п’є, а інший грубий, а третій взагалі байдужий. А коли є недовіра до священика на такому рівні, то про канони дуже важко розтлумачити. Особливо це відчувається у містах і селах, де є декілька храмів різних юрисдикцій. І все ж таки кількість храмів і монастирів збільшується. Монастирі завжди були духовними центрами народу. Вам довелося свого часу бути намісником Почаївської Лаври. Яке зараз становище в монастирях, і чи все Вас задовільняє у нашому відродженні?

— На жаль, не все. Ви вірно замітили, що там, де є декілька храмів, існує певне змагання в доброму розумінні цього слова. Народ пильно придивляється до пастирів, і на порядки, які вони чинять. У доброго пастиря і паства велика. Це повинні пам’ятати молоді пастирі. А що стосується монастирів, то не завжди кількість дорівнює якості. Так, є таке явище, як привнесення буденності, мирської колотнечі в Церкву. Секуляризація, або обмирщение, російською мовою, церковного життя. Щоб відремонтувати зплюндровані святині, утримувати штат, деякі храми і монастирі займаються господарством. Люди бідні, а меценатів ще немає. Ось і змушені обітелі самі заробляти. Але я все ж таки думаю, що це явище тимчасове.

— В сусідній з Буковиною Молдові Румунська Православна Церква створила паралельну ієрархію. Чи нема зазіхань на канонічну територію Вашої єпархії?

— Поки не було. У нас існують молдавські і румунські села. Наприклад, у Герцаївському районі. Літургія там правиться румунською богослужбовою мовою, але ці парафії знаходяться в лоні УПЦ. І це цілком нормально. Конфліктів ніяких не виникає.

— Якщо є такий факт, то, напевно, виникають запитання, а чому б і українцям не служити рідною мовою?

— Такі вигуки час від часу лунають. Але це пропонують нерозумні люди, і, як правило, нецерковні. Та мова на, якій служать румуни, зовсім не така, яка застосовується в побуті. Нею не говорять, не сваряться. Це суто мова Богослужіння. У Грецькій Церкві правиться старогрецькою, а в Англії — староанглійською. У нас є власна богослужбова мова — церковнослов’янська. То ж навіщо нам нерозумним її міняти?! Українці кажуть, що вона схожа на російську, росіяни стверджують, що навпаки — на українську. Той факт, що це мова Кирила і Мефодія, і що нею звертаються до Бога всі східні слов’яни, зобов’язує нас не лише поважати, а і пишатися нею!

— Як Ви ставитеся до нового стилю, яким користується Православна Церква в Греції та Румунії?

— Негативно. Старий стиль, або юліанський, ближчий до астрономічного. І Благодатний вогонь на Гробі Господньому у Велику Суботу сходить лише за старим стилем. Це знають всі.

— Дорогий Владико, що б Ви хотіли побажати нашій молоді?

— До Бога ми йдемо все життя. Я бажаю молоді, щоб вона не втрачала час, а шукала Господа. Кожний іде своїм шляхом, через власні випробування і помилки. Я бажаю молоді глибше аналізувати своє життя і життя близьких людей. Робити гідні висновки з цього досвіду. Укріплятися у вірі Православній і не лінитися. Бо віра — то щоденна праця!