Священик Сергій Говорун : “Київська Духовна Академія має стати осередком науково-богословської роботи”

За сучасних умов, при підвищенні рівня освіченості прихожан, виникає нагальна потреба у високоосвічених пастирях та богословах, які належним чином зможуть вести діалог з усіма прошарками суспільства. Сьогодні в УПЦ дуже актуальним є питання реформи духовної освіти. Про те, які саме зміни відбудуться в богословських школах, розповів працівник Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, викладач Київської Духовної Акажемії, доктор філософії, кандидат богослов’я, священник Сергій Говорун. Бесіда з отцем Сергієм відбулася напередодні дня пам’яті преподобного Нестора Літописця – покровителя Київських духовних шкіл.


– Отче, Ви родом з України, але навчались і довгий час працювали в інших країнах. Відомі Ви як співробітник Відділу зовнішніх церковних зв’язків МП. Що спонукало повернутися на рідну землю?


– Перш за все, я давно хотів повернутися на Батьківщину: я звідси родом і, звичайно, знаходячись далеко від України, думав про те, що колись повернусь сюди. Нарешті, з Божою допомогою це сталося. Я буду нести послух викладача КДА і, як працівник ВЗЦЗ, буду допомагати керівництву духовних шкіл налагоджувати зовнішні відносини, розвивати ті міжнародні програми, які вже існують, і ті, які ще потрібно розпочинати.  


– Якою Ви побачили Академію в Києві?


– Оновленою. Іншою, ніж ту, яку я закінчував понад десять років назад. Треба сказати, що оновлення стосується і фасаду Академії, і її внутрішнього наповнення. Відродилися стіни, зроблено ремонт в аудиторіях. Також відбулися зміни в навчальному процесі: прийшли нові викладачі, з’явилися додаткові предмети, методи і підходи. Звичайно, це лише початок. Тепер ми говоримо про реформу духовної освіти, що успішно запроваджується в академіях Росії. Прийнята нова схема, за якою реформа втілюється в життя.


– До речі, можливо, у Вас є якісь власні ідеї стосовно нововведень в навчальний і виховний процес?


– Існує вдалий досвід реформування духовних шкіл в Росії. Я мав безпосереднє відношення до цього процесу, зокрема, коли викладав у Московській духовній академії і працював у ВЗЦЗ. Реформа була затверджена Патріархом Московським, рішеннями Синоду РПЦ, навіть постановою Архієрейського Собору, тобто усією церковною повнотою. Тому альтернативи реформі просто не існує. Інше питання в тому, як здійснювати цю реформу. Тут існують різні точки зору, але існує також певний консенсус між викладачами, ієрархами та студентами.


Одна з головних ідей реформи полягає в тому, що семінарія має давати вищу богословську освіту, тобто прирівнюватись до інститутів, університетів та академій. Вона повинна мати п’ять років навчання і давати фундаментальні богословські знання, які потрібні майбутньому пастирю.


Академія ж повинна мати науковий нахил. Цей заклад має відповідати аспірантурі. Як у світських аспірантурах викладаються спеціалізовані предмети, так і в духовних академіях повинна бути спеціалізація. Академія має стати осередком науково-дослідницької діяльності. До неї повинні потрапляти кращі з кращих – ті, хто має хист до такої діяльності. В академіях та семінаріях повинні бути заcоби, які сприяють отриманню спеціальних знань. Цими засобами є кафедри. Існує потреба у створенні повноцінно діючих кафедр, на яких справді можна було б займатися науковою діяльністю. Отримання спеціалізованих знань має відбуватись за основними напрямками церковної науки, такими як богослов’я, патрологія, Святе Письмо, церковне право, церковна історія, предмети церковно-практичного характеру. Навчання в Академії повинно сприяти написанню студентами якісних наукових праць. Цей процес повинен здійснюватися під наглядом досвідчених викладачів, тобто має бути повноцінне наукове керівництво роботою студента. У цьому полягає сенс академії відповідно до реформи духовної освіти.   


– Яка тема Вашої наукової дисертації? Що будете викладати в Київській духовній академії?


– У КДА я захистив дисертацію в 1998 році. Вона була присвячена колівадському руху. Це дуже цікавий феномен у духовному житті Греції середини XVIII століття. У той час на горі Афон була піднята ціла низка питань: відродження чернецтва, частота причастя та інші. В контексті цього руху з’явилась книга “Добротолюбіє” – одна із найбільш відомих праць з православної духовності. Саме діячі колівадського руху зібрали святоотецькі тексти, що склали цю збірку. Після Києва я навчався в Афінському університеті, по закінченні якого поїхав до Англії. У Великобританії написав докторську роботу з філософії. Вона була присвячена христологічним спорам у VII столітті. Власне, моя спеціальність – патрологія, а саме пізня патрологія. Цей предмет я викладатиму у Києві.


– Ви мали можливість бачити різні системи богословської освіти у багатьох країнах світу, відвідувати численні духовні школи та вищі навчальні заклади. Чого, по-Вашому, не вистачає в сфері богословської освіти України? Можливо, в нас є якісь переваги?


– В нас є перевага – велике бажання вчитися. Є багато людей, молоді особливо, які хотіли б присвятити богослов’ю все своє життя. Але в Києві ще не створено всіх можливостей для реалізації такого бажання молоді.


Головне для духовних шкіл – це створення такого інтелектуально-духовного середовища, яке могло б надавати можливість молодим людям спілкуватися, підтримувати одне одного і займатися академічною працею. Потрібно, щоб була гарна бібліотека: неможливо займатися богословською наукою, якщо студенти не мають доступу до сучасної літератури. Важливо також, щоб серед наставників були професіонали, які б хотіли, любили і вміли працювати з студентами. Корпорація викладачів повинна мати досвід науково-дослідницької роботи.


Що таке вчений і що таке школа? Грецьке слово “схолі”, школа, походить від дієслова, що означає – нічого не робити. Не в тому сенсі, що бити байдики, а в тому розумінні, що людина повинна бути звільнена від турбот і зобов’язань для того, щоб займатись наукою. Давні греки чудово розуміли, що або людина має заробляти на хліб насущний, або займатися чимось, що не пов’язане з матеріальними благами. Тому в провідних університетах створюються всі умови, щоб людина могла повноцінно займатись наукою, не думаючи про щось інше.


– Церква відокремлена від держави. Духовні школи в нашій країні не визнаються державою. З дипломами про закінчення семінарії чи академії сьогодні майже неможливо влаштуватись на роботу в світські навчальні заклади. Так, більшість кандидатів богослов’я, які не прийняли сан, або без роботи, або працюють “не за спеціальністю”. Які Ваші думки з цього приводу?


– Це велика проблема, але вона не пов’язана з тим, що Церква відокремлена від держави. У всіх західних країнах Церква також від держави відокремлена, проте це зовсім не заважає Церкві мати при університетах богословські факультети, де студенти займаються богослов’ям і пишуть роботи, які повністю визнаються державою. Тому, навіть за існуючих умов, ми можемо досягти того рівня, коли наші дипломи будуть визнаватися державою. Визнання наших дипломів на державному рівні дасть подвійну користь духовним навчальним закладам. По-перше, воно буде стимулом для їхнього розвитку. По-друге, це дасть нашим студентам можливість присвячувати себе служінню Церкві на різноманітних посадах, необов’язково пов’язаних зі священицьким служінням. Наприклад, у Греції людина, яка закінчила богословський факультет, може займати будь-яку державну посаду, навіть у міністерстві. Таким чином, використовуючи здобуті у духовній школі знання, можна нести живе свідоцтво про Бога і Церкву в самі широкі кола суспільства.   


– Отець Сергій, наскільки, на Ваш погляд, реально сьогодні налагодити науковий діалог між студентами та викладачами духовних і світських учбових закладів? Що конкретно Ви плануєте робити для цього?


– Звичайно, реально. Діалог вже певною мірою відбувається на неформальному рівні, тому що молодь спілкується між собою, з викладачами. Повинна бути більш систематична співпраця між світськими закладами і духовною академією. Наприклад, в МДА на захист кандидатських дисертацій запрошують рецензентів зі світських університетів. Це позначається на якості наукових робіт. Я особисто був свідком таких захистів. Хочу зазначити, що це стимулює студентів працювати краще, а наукових керівників змушує більш відповідально ставитися до нагляду над написанням дисертацій. Є й інші приклади, зокрема співпраця між Московськими духовними школами, Синодальною богословською комісією та Інститутом філософії. У рамках цієї співпраці проводяться конференції, обговорюються питання, які цікавлять вчених і богословів. Цей досвід можна застосувати і в нас. Актуальним залишається питання про відновлення богословських факультетів при наших університетах, тому що наша богословська наука повинна мати і університетську платформу, яку вона має в інших країнах. Це теж важливе поле для співпраці.


– Вам випала честь спілкуватися з багатьма видатними богословами та вченими зі світовим ім’ям. Багатьох із них Ви знаєте особисто. Чого не вистачає нам для того, щоб у нас з’явились такі імена?


– Я ще раз хочу наголосити на тому, що нам потрібне академічне наукове середовище. Саме академія має стати осередком науково-богословської роботи. У сучасному світі без співпраці повноцінно існувати неможливо. Жоден богослов не може зараз плідно працювати без кооперації з іншими науковцями. Для того, щоб піднімати КДА, нам потрібна інтеграція у мережі, міжнародні проекти, спілки академій, університетів. Вже зараз багато хто в світі зацікавлений у тому, аби розвивати відносини з КДА. Це вагомий привід для нашого вдосконалення.


– Батюшка, Ви багато подорожували та паломничали. Яке місце залишило у Вашому серці найбільш приємні враження та спогади?


– Немає переваги, яку надавав би якомусь місту чи країні. Кожна по своєму унікальна, своєрідна, цікава. Всюди можна знайти щось близьке і скрізь добре по-своєму, але ніде не краще, ніж на Батьківщині.


– Які спогади залишилися у Вас про студентські роки?


– У мене збереглися найкращі спогади про ті часи, коли я був студентом Київських духовних семінарії та академії. Я вважаю, великою справою було те, що Київська академія завжди створювала певний простір свободи для студентів. Я гадаю, що певна академічна свобода повинна залишатися, бо вона є передумовою для плідної науково-дослідницької роботи.


Бесіду вів Дмитро Гарчук


Офіційний сайт УПЦ

Цей запис має 2 коментар(-ів)

  1. Марія.

    Велике спасибі за розповідь.Скажіть будь ласка, а чи можуть дівчатка навчатись у Київській духовній семінарії (на яку спеціальність).

  2. Дмитро

    Христос Воскрес! Я маю бажання поступити в богословський інститут.Де мені дістати програму вашого закладу?

Залишити відповідь