У Національному музеї Західноєвропейського мистецтва імені Богдана і Варвари Ханенків відкрився новий зал експозицій, присвячений чотирьом іконам доіконоборчого періоду (VI-VII cтт.). Початок дослідженням цих унікальних цінностей поклав видатний історик архімандрит Порфирій (Успенський) (1804-1885 рр.). Саме він знайшов у стародавній вежі монастиря на честь святої Катерини унікальні образи, першим зрозумів їхню наукову цінність та привіз до Києва. Як говорять спеціалісти сьогодні, більше десяти років стародавні ікони знаходилися в запасниках музею. Їх досліджували, реставрували та готували до експозиції. Для унікальних пам’яток духовності та культури були обладнані спеціальні приміщення, які допомагали підтримувати всередині необхідну температуру та вологість. За цей час ікони неодноразово брали участь у грандіозних виставках по усьому світу: на Криті, в Афінах, у Салоніках, Римі та Москві. Нажаль сьогодні ця безцінна колекція більше відома за межами України, ніж на Батьківщині, тому що в роки атеїстичного свавілля пам’ятники сакрального мистецтва підлягали тотальному знищенню.
“Музейні дизайнери довго працювали над оформленням цієї зали, – говорить завідуюча відділом європейського мистецтва Національного художнього музею імені Богдана і Варвари Ханенків Олена Живкова. – Синій колір стін цієї зали було вибрано не випадково. У Візантійській традиції він символізує колір вічності та вічної Божественної Істини. Сьогодні кияни та гості міста мають нагоду побачити унікальні стародавні ікони, яких у світі збереглося всього дванадцять. Вони є у Ватиканському музеї Риму та Синайському монастирі на честь святої Катерини. Ці образи написані стародавнім методом – енкаустичним живописом, коли фарби змішуються не з олією, а з воском, який консервував фарбу на століття”.
Поява ікони “Божа Мати з немовлям Христом” більшість вчених датує першою половиною VI століття. Відносно художнього центру, де був написаний образ, думки вчених розділяються між Олександрією та Константинополем.
Догматичний смисл цієї ікони – висловлення ідеї Боговтілення Спасителя, пришестя Його на землю через Богородицю. Зображення Божої Матері було в ті часи і іконою Христа, тому молитва, звернена до Заступниці роду людського, перепередавалася також її Божественному Сину.
Ікона Іоанна Хрестителя (VI століття) на думку деяких дослідників могла бути написана раніше “Богородиці з немовлям Христом”. Серед художніх центрів, де приблизно був створений цей образ, називають Єгипет (Олександрію) і Палестину.
У стародавній Візантійській іконі сконцентрований увесь трагізм життя Іоанна Хрестителя – самотність Першого Пророка, його викривальні проповіді, криваві бенкети Ірода, підступність Саломії, помста Іродіади, а також мученицька кончина Предтечи Господнього.
“Святий Сергій і Вакх” – образ, про походження якого думки дослідників найбільш суперечливі (згадується Рим, Константинополь, Салоніки, Сирія та Палестина). Відомо, що культ цих святих особливо був розповсюджений в Сирії, де знаходився один із самих відомих храмів, освячених на честь святих Сергія і Вакха.
Ікона “Святий і свята” (VII століття) була написана в Сирії – одній із провінцій Візантії. Первісний задум художника в значній мірі викривлений часом.
Джерело: офіційний сайт УПЦ