Блог

Монографію шеф-редактора “Богословського порталу”, кандидата філософських наук Юрія Чорноморця “Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія” презентували 25 травня у київському Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського. Колеги та друзі Юрія Чорноморця сказали чимало теплих слів про його працю, а сам автор щиро розповів про витоки своїх багаторічних досліджень.

Презентація розпочалася виступом доктора філософських наук Віктора Малахова. “Зараз поширеним є, і не безпідставно, такий погляд на майбутнє, який чи в похмурих чи, навпаки, в райдужних тонах зображує майбутнє як якусь трансгресію від людини до позалюдського світу, де важко щось збагнути простим людським розумом, – висловив свою думку Віктор Малахов. – Де не діють напрацьовані тисячоліттями людської культури очевидності, де все вирішує інформація, технології і якісь хитрі задуми, які важко осягти. Так от, ця книжка є втішною для мене передусім у тому відношенні, що вона актуалізує зовсім іншу перспективу”. Віктор Малахов упевнений, що монографія Юрія Чорноморця “дає надійний фундамент для наших міркувань про людину й світоглядні та богословські сенси її існування”.

Кандидат філософських наук Андрій Баумейстер, назвав книгу Юрія Чорноморця “продовженням їх давньої дружби”. Як виявилося, вони товаришують ще з першого курсу університету. Він пригадав, що настільними книгами у той час для них були спочатку “Стовп і утвердження істини” отця Павла Флоренського та “Діалектика міфу” Олексія Лосєва, а потім… “Критика чистого розуму” Канта. “Ця книга не може залишити читача байдужим, тому що автор намагається зламати багато стереотипів. Ця книга про те, як нам треба зараз богословствувати”, – поділився враженнями про працю Юрія Чорноморця Андрій Баумейстер.

Доктор філософських наук Михайло Черенков назвав появу монографії Чорноморця знаковою подією, яка для чисельної аудиторії спраглих читачів є “довгоочікуваним дощем”. “Здається, що у теології та філософії різні шляхи і це так, – сказав Михайло Черенков, – але у різних просторах, в залежності від складу й щільності інтелектуального середовища, ці дискурси можуть зближуватися або віддалятися. Справді, як знайти слова про Бога, без мудрості володіння ними? І навпаки, яка мудрість може бути без Бога? Ці дискурси призначені один для одного і у сполученні дають такі “вибухи”, про які пише Юрій”.

Викладач догматичного богослов’я Київської духовної академії (Московський Патріархат) ігумен Сільвестр (Стойчев) упевнений, що “ця книга повинна була з’явитися” з огляду на великий обсяг розрізненої літератури з візантійського богослов’я. Отець Сільвестр поставив монографію Юрія Чорноморця поряд з книгою Лур’є про візантійську філософію, зауваживши, що праця київського філософа, на його думку, є більш вагомою.

Священик Петро Зуєв був, здається, максимально відвертим і назвав книгу Чорноморця “викликом київським богословам”. “Або Юрій Чорноморець – це самозванець, не науковець і не філософ, не релігієзнавець, і не богослов тим паче, або дуже багато інших людей – самозванці”, – вважає отець Петро. “Після виходу книги Чорноморця у мене більше немає бажання називатися ні філософом ні богословом. І я думаю не тільки у мене. Це дуже корисна очищувальна дія цієї книги”, – додав він.

На завершення презентації слово узяв сам автор книги. Він розповів про свій духовний шлях, який розпочався з осягнення духовної реальності таїнства хрещення та реальності смерті близької людини. “Якщо ви хочете бути християнином, ви повинні бути таким християнином як Кьеркегор, або як апостоли. Ви не повинні бути християнином-теоретиком, бо це єрунда”, – сказав Юрій Чорноморець. “Я дякую Богові за той досвід і за ті сили, які Він мені дав”, – підсумував він.

Диякон Андрій Глущенко, кандидат богослов’я:

– Ця наукова праця, без сумніву, орієнтована на подальші дослідження, на можливу і навіть необхідну критику. З тим, щоб ідеї, запропоновані автором у вигляді гіпотез, перевірялися і заглиблювалися, а наука, власне, рухалася далі. Ось, наприклад, одна з таких сміливих гіпотез, які Юрій Павлович пропонує у своїй роботі, є визнання Іоанна Філопона автором “Ареопагітик”. Дехто вже зараз в Росії висловлює певні аргументи проти цієї гіпотези, вважаючи її безпідставною.

Книга написана у ключі, властивому для Юрія Павловича, це насамперед дослідження не стільки текстів, чим у нас страждають деякі патрологи, скільки ідей. У своєму дослідженні він намагається дослідити історію розвитку ідей, яка може розкрити багато таємниць та загадок.

Олександр Блуд, кандидат філософських наук:

– Велика користь від цієї книги в тому, що вона буде стимулювати православних глибше вивчати святоотцівську спадщину, більше читати Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника, Григорія Паламу. Бо у широкому загалі ця проблематика маловідома. Я дуже люблю Григорія Паламу, і за великим рахунком, багато в чому не згоден з критикою паламізму. Однак, у цьому плані конче потрібна така дискусія, щоб ми духовно і науково зростали. Видання цієї книги  – гарний стимул для православної думки у нас на Україні.