У понеділок, 29 вересня, у ході другого дня роботи наукової конференції “Успенські читання” її учасники провели круглий стіл “Протопресвітер Олександр Шмеман: богослов, священик, людина”. Зустріч була присвячена 25-річчю з дня смерті видатного пастиря.
Круглий стіл відкрив священик Польської Православної Церкви Генріх Папроцкі, який був особисто знайомий із відомим богословом. У своєму виступі представник Польщі зокрема наголосив на кращих рисах характеру протопресвітера, його ораторських і педагогічних здібностях. “Отець Олександр був моїм викладачем історії Церкви в Свято-Сергіївському богословському інституті в Парижі. Це був прекрасний лектор, чудовий оратор, який захоплював публіку вже з першого слова. Його мова завжди була зрозумілою для всієї аудиторії. Пригадується, у зв’язку з цим отець Олександр казав: „Я не хочу писати книги для фахівців – вони й так усе знають. Я хочу писати для людей, для церковного народу””, – зазначив священик Генріх Папроцкі.
За його словами, основною ідеєю творів отця Олександра є навчити читача відрізняти правдиву церковну традицію від псевдотрадиції, тобто побачити головне серед другорядного. “Шмеман феноменально знав російську літературу, міг годинами говорити абсолютно про будь-кого з російських письменників чи поетів. Не випадково деякі американські університети запрошували його як лектора з російської літератури, а не з богослов’я. Але, на мій погляд, отець Олександр був насамперед священиком, а лише потім – богословом, оратором, професором. Він був одним із останніх слухачів курсу літургійного богослов’я отця Сергія Булгакова у Свято-Сергіївському інституті й успадкував від нього розуміння сутності богослужіння. Для Шмемана богослужіння є перш за все богослов’ям для народу, іншими словами – загальнолюдським передчуттям Царства”, – розповідає священик Генріх Папроцкі про окремі етапи життя відомого протопресвітера.
“Шмеман і Мейєндорф удвох фактично створили Православну Церкву Америки, а першим їхнім кроком у цьому став переклад основних богослужбових текстів англійською мовою”, – зазначив польський священик. При цьому він згадав розповідь протопресвітера про його перше англомовне богослужіння: “Отець Олександр ділився спогадами: „Згадую свою першу Літургію, відправлену англійською мовою. Я служив із заплющеними очима, бо не міг поглянути ні на людей, ні на ікони, ні на престол – в очах був морок. Служилося погано, тяжко, усі слова здавалися беззмістовними. Враження від тієї служби залишилися найгірші””.
Однак, незважаючи на перший негативний досвід, за свідченнями священика Генріха Папроцкі, “отець Олександр став одним із головних проповідників етнізації Церкви, хоча багато хто його і не розумів”. “Він дуже багато працював, не шкодуючи себе, і це далося взнаки пізніше, коли прийшла страшна хвороба – рак. Отець Олександр мав величезну кількість друзів, завжди був чуйним до потреб студентів – тим із них, хто не мав достатньо грошей на життя, допомагав матеріально. Від проповідей Шмемана в Православ’я прийшли сотні й тисячі американських протестантів”, – розкриває глибину натури протопресвітера Олександра Шмемана отець Генріх.
“Насамкінець зауважу, що отець Олександр був не лише прекрасним богословом, а й чудовим організатором, що стало одним із чинників успішного отримання автокефалії Православною Церквою Америки. До речі, коли в середовищі цієї Церкви точилася суперечка про назву, то саме отець Олександр запропонував варіант „Orthodox Church of America”, тобто „Православна Церква Америки” замість „Автокефальна Греко-Румуно-Арабська Православна Церква Америки”, як дехто хотів”, – зауважив наприкінці свого слова священик Генріх Папроцкі.
Після його виступу своїми враженнями від знайомства з книгами отця Олександра Шмемана поділилися ієромонах Антоній (Ламбрехтс), ігумен Михаїл (Ван Парейс), монах Адальберто (Майнарді), Олександр Філоненко й архімандрит Кирил (Говорун).
Зокрема, отець Кирил досить сміливо розкритикував основні теологумени отця Олександра, звинувативши його у внутрішньому сприйнятті секуляризації та страху перед нею.