Как священнику, мне порой приходится бывать у людей, которые не являются постоянными прихожанами какой-либо Церкви, но считают себя православными. В церкви такие люди появляются только по большим праздникам либо когда есть на это крайняя потребность. Когда заходит разговор о том, в какой храм обычно они ходят, случается, что пригласившие меня люди ходят во Владимирский собор или один из храмов Киевского патриархата. Спрашиваю, почему, – отвечают: “Потому что там служат на украинском языке, и мы понимаем, о чем идет речь на службе”.
Представьте себе ситуацию. Объяснять таким людям понятия каноничности и раскола очень трудно, потому что у них полностью отсутствует понимание того, что есть Церковь. Они нуждаются в прояснении самых азов церковного вероучения, а за то небольшое время, которое можно уделить общению с людьми, будучи у них в гостях, сложно объяснить человеку все тонкости православного учения о Церкви, да еще сделать это так убедительно, чтобы человек не ходил больше в храмы раскольников. С другой стороны, невозможно сказать: неважно, что язык нашего богослужения тебе непонятен, ты все равно ходи к нам. Желание понимать то, что происходит в церкви – естественно и похвально. Имеем ли мы право предлагать людям вместо безблагодатного богослужения раскольников выбирать наше, но на непонятном языке?
Я сознаю, что тема языка богослужения вызовет множество споров и разногласий. Но, предваряя их, хочется озвучить некоторые принципиальные положения.
1) Православной Церкви чуждо представление о “священном” языке, равно как и том, что какие-либо языки неспособны выразить то, что нужно донести человеку через богослужение. В свое время православные критиковали католиков (совершенно справедливо) за так называемую “ересь трехъязычия”, то есть представление о том, что божественные истины могут выражаться лишь на языках, используемых в надписи Пилата на Кресте Спасителя (еврейском, греческом и латыни). Кирилло-мефодиевская традиция, воспринятая славянскими Церквами, напротив, первоочередной задачей миссии видит перевод богослужебных текстов, включая читаемые за богослужением отрывки Писания, на понятный язык. Это прямое продолжение апостольской традиции: “В церкви хочу лучше пять слов сказать умом моим, чтобы и других наставить, нежели тьму слов на незнакомом языке”, – писал апостол Павел Коринфянам (1 Кор. 14:19).
2) Церковнославянский язык, который используется в нашем богослужении, в течение веков развивался и поновлялся. Со времен развития книгопечатания произошла постепенная фиксация языка в формах, которые сохраняются в богослужебных книгах.
3) За период, протекший со времен фиксации перевода богослужебных текстов до настоящего времени, разговорный язык еще больше удалился от церковнославянского, так что сегодня редко кто из православных верующих и даже не все священники в состоянии правильно понять и перевести сложные конструкции церковнославянского языка. (С последним утверждением не все согласятся, но можно привести достаточно простой пример. Переведите-ка такое песнопение из службы Рождества Христова: “Любити убо нам, яко безбедное страхом удобее молчание, любовию же Дево песни ткати спротяженно сложенныя, неудобно есть: но и Мати силу, елико есть произволение, даждь”.)
4) Предстоятель нашей Церкви Блаженнейший Митрополит Владимир уже давно на собраниях духовенства Киевской епархии говорил о том, что в нашей Церкви нет принципиального запрета на перевод богослужения на украинский язык. Если община какого-либо храма хочет служить по-украински, пусть служит. Право выдвигать инициативу в этом вопросе владыка предоставил самим общинам.
Однако, несмотря на ясную позицию Киевского Митрополита, в Киеве до сих пор нет ни одного храма канонической Украинской Православной Церкви, в котором службы велись бы на украинском языке. Причины понятны. В каждом храме уже сложился круг прихожан, большинство которых настроены в этом плане очень консервативно и не желают менять язык богослужения. Получается так, что свой язык мы менять не хотим, а предложить службу на современном языке тем, кто не понимает нашего, не можем. Для разрешения вопроса стоило бы открыть новый храм с богослужением на украинском языке, где и формировался бы свой круг прихожан. Таким образом наша Церковь дала бы возможность избегать раскола тем людям, для которых препятствие – непонятность церковнославянского языка.
Вопрос, поднятый в этой статье, таков, что в полноте раскрыть его сейчас невозможно. На эту тему написана масса статей и сломано множество копий в жарких дискуссий на интернет-форумах. Будут наверняка возражения о том, что Церковь должна не “опускаться” до уровня невоцерковленных людей, но, напротив, “поднимать” их до уровня своего. Но как быть тогда с призывом апостола Павла быть “всем для всех”? Апостолы не открывали языковых курсов, несмотря на то, что Иисус Христос проповедовал по-арамейски, а не по-гречески. Равно и святые братья Кирилл и Мефодий принесли славянам не учебник древнегреческого, а живую проповедь веры на языке, доступном нашим предкам. Так может быть и нам, ради просвещения нашего народа, стоит поучиться этому опыту миссии?
Приглашаю читателей высказать свое мнение в комментариях к этой статье.
Редакторская колонка на портале “Православие в Украине”
Спасі Господі люді твоя. Щодо цитати святого Василія Великого то це відповідь "Кіномеханіку"на його запитання "І ще… Хто,взагалі, може на себе узяти сміливість сказати, що праві Ми, а не вони і когось судити, крім Бога? Якщо ми запевняємо, що у цій чи іншій церкві немає благодаті, то тим самим ми беремо на себе функції Всевишнього і впадаємо в гординю.
" А на заблукавших гніватись нетреба, бо ми самі блукаємо, а розповісти і молитися за них може Господь інас направе. Що до мови то я вже свою думку висловив, покищо нічого добавити немає. Спасі Господі.
Раджу всім почитати ось це
http://www.metropolit-anthony.orc.ru/sretenie/sret_bogosluz.htm#1
Роджу всім почитати ось це
http://www.metropolit-anthony.orc.ru/sretenie/sret_bogosluz.htm#1
Уважаемый отец Андрей. Продолжаю полу-
чать Вашу рассылку, за что Вам еще раз
благодарность. Приятно было узнать по-
зицию Вашу (УПЦ) по поводу языка бого-
служения.
Давно собираюсь посетить Ваш новый храм.
Вы ведь там еще служите? Хочу прийти на
вечернее общение. Оно бывает? Что-то
не могу открыть страничку с расписанием
служений в Вашем храме. Не могли бы
подсказать?
Ваш знакомый евангельский пастор,
андрей мурзин
Ігор, ви розвиваєте нову цікаву тему.
Але цитата з Василія Великого тут
не зовсім доречна.
Ця тема вже обговорювалась досить
глибоко ось тут http://pritvor.kiev.ua/forum/index.php?showtopic=915&st=0
Артеме, якщо Ви раптом ще сюди зайдете – то ось моя поштова скринька – kinomehanik@inbox.ru Із задоволенням можу з Вами поспілкуватися в реальному світі :-)) і подарувати дещицю з тієї літератури, про яку я говорив.
Кіномеханіку. Ні, я не читав праць вказаних Вами осіб.
Спасі Господі люді твоя.(пишу я так бо так мені подобається). Потрібно читати праці святи отців наших, вних все є, наприклад книга де зібрані правила соборів як Вселенських так і помісних до 1 тис.ліття, а також правила святих отців. Можливо ви «Кіномеханік» знайдети відповідь на ваші запитання (вибачте мене за такий переклад)
ПРАВИЛА СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО.
«…Єретикaми називaли вони (древні отці) совершeнно оторгшихся, и в сaмой вірі отчуждившихся: раскольниками, розділившихся в мненіях о некоторих предмeтах церковних, і о вопросах, допускaющихъ ўврачевaніе: а самочинними сборищами, собранія, составляємиє непокорними пресвітерами, или єпіскопами, и ненаучeнным народом. Например, аще кто, був облічeн во грехе, удалeн от священнослужeнія, не покорився прaвилам: а сaм ўдержaлъ за собою предстояніе і священнослужeніе, і с ним отступили некоторые другіе, остaвив кафоліческую цeрковь: сіє єсть самочинноє сборище…» «…Ибо, хотя начaло отступлeнія произошло чрез раскол, но отступівшіє от цeркви уже не мали на себі благодaти святaго духа. Ибо оскудело преподаяніе благодaти, потому что пресёклось законное преeмство. Ибо пeрвые отступившие получили посвящeніе от отцев, и, чрез возложeніе рyкъ их, имели даровaніе духовное. Но отторженные, соделавшись мірянами, не имёли влaсти ни крестити, ни рукополагaти, и не могли преподaти другим благодaть святаго духа, от которой сaми отпaли. Почему приходящихъ от нихъ к цeркви, яко крещeнных мірянами, дрeвніе повелэвaли вновь отчищaти истин(с. ™f)ным церковнымъ крещeніемъ…». Спасі Господі.
Ігоре, а чому не "СпасИ, ГосподИ" 🙂 Ні, я все прекрасно розумію, але все-таки 🙂
І взагалі, мені цікаво, чому ми проповідуємо любов до ближнього, але коли цим ближнім виявляється прихожанин УПЦ-КП, чи УАПЦ, чи греко-католицької церкви, то одразу "праведний гнів" прошибає? Невже Христова любов тут не існує? І ще… Хто,взагалі, може на себе узяти сміливість сказати, що праві Ми, а не вони і когось судити, крім Бога? Якщо ми запевняємо, що у цій чи іншій церкві немає благодаті, то тим самим ми беремо на себе функції Всевишнього і впадаємо в гординю.
До речі, отче Андрію, якщо Ви читаєте всі наші відгуки, то дайте, будь ласка, відповідь на одне дуже інтригуюче мене запитання. Я з Вашого дозволу, процитую Вашу статтю:
"Они нуждаются в прояснении самых азов церковного вероучения, а за то небольшое время, которое можно уделить общению с людьми, будучи у них в гостях, сложно объяснить человеку все тонкости православного учения о Церкви, да еще сделать это так убедительно, чтобы человек не ходил больше в храмы раскольников.
Знаєте, отче, чомусь усі священики на цьому і зупиняються: скажуть, що треба починати все з самого початку і поготів. Так і поясніть, врешті, хоч хто-небудь: чому не можна ходити у храми УПЦ-КП. Адже ніхто ще нічого не пояснював. А хочуть, щоб усі були "свідомі". Може, "Київська Русь" візьметься за цю справу? Ніде, ні у кого, окрім, даруйте, будемо чесними, бруду на УПЦ-КП та "іже з ними" не пишеться. А може пора зайнятися не істеричними криками, яе пан Фролов з паном Анісімовим, а нормальною розмовою?
Артеме, ви цілком праві щодо навколоцерковних звичаїв і того факту, що наш "православний нарід" вносить усіляку "церковну магію" в церковне життя, і те, що для багатьох парафіян важливе, як ти повертаєшся лівим чи правим боком у церкві, а не те, як ти віриш і яке місце займає Господь у твоєму серці і в твоєму житті. Але мабуть я неправильно окреслив поняття сакральності, а Ви сприйняли його саме у "магічному" контексті. Я би розписав усе детальніше, але перш ніж говорити далі на цю тему, хотів би знати, чи відомі вам праці Мірчі Еліаде, Дж. Кемпбелла, о.Меня для того, щоб ми говорили однією мовою. А то у всіх цих дискусіях трапляється як у оповідці митрополита Антонія Сурозького. Про те, як сперечалися-сперечалися троє ієреїв, а потім до одного врешті дійшло, що проблема в тому, що у них принципово різний релігійний досвід і тому ні до чого путнього вони не договоряться.
Щодо ставлення до політики, позиція Ігоря видається правильною. От лише пропоную шановному товариству завважити, що навіть самим автором статті проблема богослужбової мови піднята не сама собою, а саме з метою боротьби з Київським Патріархатом. Цікаво, чи зацікавився би о. Андрій проблемою богослужбової мови, якби УПЦ КП не існувало в природі? Та й хамські репліки противників УПЦ КП, навіть спрямовані особисто проти о. Андрія, не видаляються, на відміну від хамських реплік її прихильників…
Спасі Господі люді твоя. У Царстві Божому немає ні росіян, ні українців, а ні інших національностей є ті кому Господь приготував місце. От і нам треба думати про спасіння, а не про моськовську, чи про українську церкву. І не про те хто командує, бо сьогодні одні завтра інші, а потрібно думати як самому не впасти і ближньому допомогти. Спасі Господі.
Будучи в самом начале моего церковного
служения противником замены церковно-
славянского языка русским,я впоследствии
убедился в неправильности этой позиции.
Что является приорететом в церковном
служении:сохранение внешней формы(хо-
тя и одухотворенной)или же разумное по-
нимание того духовного содержания,за
этой формой стоящего?Мой многолетний
миссионерский опыт ясно показали,что
приоретет нужно отдать разумному осмы-
слению Евангельской Истины теми кто толь-ко
что принял Православие или же собирается
Его вскоре принять.Какой же выход из
создавшейся ситуации?Это параллельное
использование староцерковнославянского
языка в традиционных приходах и "намоле
ленного" русского,который использовался
русскими святителями в19 и начале 20 веков
Будучи в самом начале моего церковного
служения противником замены церковно-
славянского языка русским,я впоследствии
убедился в неправильности этой позиции.
Что является приорететом в церковном
служении:сохранение внешней формы(хо-
тя и одухотворенной)или же разумное по-
нимание того духовного содержания,за
этой формой стоящего?Мой многолетний
миссионерский опыт ясно показали,что
приоретет нужно отдать разумному осмы-
слению Евангельской Истины теми кто толь-ко
что принял Православие или же собирается
Его вскоре принять.Какой же выход из
создавшейся ситуации?Это параллельное
использование староцерковнославянского
языка в традиционных приходах и "намоле
ленного" русского,который использовался
русскими святителями в19 и начале 20 веков
Спасі Господі люді твоя. Я думаю так: “Кесарю – кесареве, а Богу – Боже”, “благіми намірами…”. Мені здається, що задопомогою церковно-славянського зберігається основи віровчання від вольнодумства різних нових єресей. Чому церква канонічна? Ми знаємо до чого призводить все дозволеність, нам навідь і вголову не приходить змінювати канони іправила які були складені від початку напротязі багатьох століть, хоча чину літургії не викладено у апостольському вченні. Ми ж не кажемо воно застаріло, а наука нас просвітила то давайте щось змінемо, щоб легше нам було йти до Бога, скоротимо пост і ін.. Чи може ми розумніші за наших предків? А хто скаже де промисил Божий, і чому церква берегла мову на протязі тисячоліття. Значіть є на це якась причина. Спасі Господі
—
Шановний Ігоре,
Ваші слова є гарним прикладом традиційно-неофітського ставлення до Церкви, що грунтується на історичній необізнаності. Насправді і канони, і дисціплінарні правила, і літургічні чини, і мова богослужіння постійно змінювалися, особливо на протязі першого тисчоліття християнської історії, а богослужбова мова на Русі також постійно поновлювалася, поки поширення друкарства не призвело до фіксації богослужбової мови.
Незмінним в Церкві є Священне Передання як спосіб життя у Христі та Писання, а канони та інше – це спосіб актуалізації Передання в певну історичну епоху. В церковних канонах є щось незмінне, а щось тимчасове. До того ж, говорячи про мову, слід зазначити, що канони Церкви не торкаються питань богослужбової мови.
Що до промисла Божого, то він твориться і через людей також, і на яких підставах можна заперечувати, що промисел Божий – в тому, щоб богослужіння Церкви було зрозумілим для віруючих?
З повагою,
свящ. Андрій