Як християнські видавництва наживаються на людях

Халява “по благодаті”


– Ой, як прикро, що цієї книжки немає в онлайні! 
– Справді? Радиш почитати? А де ти завантажувала?


Мене як працівника християнського видавництва такі репліки завжди боляче зачіпають. Тому що я дуже добре усвідомлюю, що кожне таке завантаження не просто витягає нитку із уже й так благенького вбрання українського християнського книговидання, воно – імовірно – наближає його кінець. Коли нашим читачам не залишиться нічого іншого, як назавжди забути про українських письменників, читати книжки в ориґіналі чи користуватися послугами перекладачів-аматорів.
А все тому, що більшість наших співгромадян усе ще страждають синдромом “MADE IN USSR” і вірять у старі, добре сформульовані… міфи.


Міф номер 1.
Видавництва на нас наживаються.


У сфері книговидання я працюю уже декілька років. Спершу – як перекладачка книжок, тоді – як письменниця, усна перекладачка на переговорах, а тепер і головна редакторка. Можу сказати, що бачила вже трохи видавничий світ зсередини. Бачила, як живуть директори видавництв, знаю, яку отримують зарплату працівники. І прекрасно розумію, як видавництва “наживаються”.


Відповідно, з чистим сумлінням можу стверджувати, що жодна людина, яка хоче займатися прибутковим бізнесом, не відкриє видавництво і не буде його директором. Жоден перекладач, який поважає свою роботу і не має на меті займатися благочинністю, не буде перекладати християнських книжок. Жоден мужчина, якому треба утримувати сім’ю і вчити дітей, не піде працювати в типографію, де друкують матеріали для недільних шкіл.


Тому що менших зарплат немає ніде!


Якщо директорові доводиться виконувати безліч функцій, і бути час від часу заодно водієм, вантажником і різноробочим; якщо головному редакторові (чиї прямі обов’язки – відбирати книжки для перекладу, займатися укладаннями угод, підбирати персонал для творчої роботи й котролювати процес підготовки книжки до друку) доводиться самому ще й перекладати, редагувати, писати й займатися рекламою, і при цьому ще брати додаткові переклади з інших видавництв і компаній і шукати ще зо п’ять додаткових підробітків, відриваючи час від сну й родини, лише для того, щоби вижити… і все одно отримувати менше, ніж отримує вчителька молодших класів, яка працює лише півдня – то скажіть, хто на кому наживається?!


Видавати християнську літературу сьогодні – це вже благочинність. А видавництва ще примудряються підтримувати місії, роздаровувувати свої книжки в інтернатах, притулках, в’язницях.


Хотіли б нажитися, та все немає коли…


Міф номер 2.
Задармо отримали, задармо віддавайте. Як ні – маємо право забрати силою.


Як можна продавати Біблії чи християнську літературу? Це ж ай-ай-ай яке кощунство. Як можна визнавати авторське право? Це ж Бог дає талант, це ж не заслуга людини. Як можна поважати працю людей? Про них Бог подбає, я не маю їм платити. Не хочете продавати – а ми зробимо копії. А ми вкрадемо (ні-ні, слово вкрадемо – то вже безбожна правка авторки статті, ніяка побожна людина так не буде мислити) – і виставимо на сайт. А вони хай друкують ще. На то їх Бог поставив. Він і подбає. А ми все робимо для церкви, не для себе ж. 

Міф номер 3.
Електронні книжки мають коштувати менше.


“Ну то продавайте електронні версії – так усім буде легше,” – часто повчають мене.
А чому це раптом має бути дешевше? Надрукувати паперову книжку – не так уже й дорого. Принаймні, це не головна найтовстіша графа витрат видавництва. Якщо ідеться про перекладну літературу, то, по-перше, потрібно укласти ще один договір із дозволом випускати не лише паперову книжку в м’якій обкладинці, а ще й електронну. Відповідно, зростає роялті. Від того зростає вартість. Далі – ті ж переклад, редактура, коректура, верстка. Тепер потрібна ще одна (дві? три? чотири?) людина для того, щоби оформити правильний формат ел.книжки – раз уже покупець за неї платить, то хоче, аби його читалка (ноутбук? комп’ютер? смартфон? телефон? таблетка?) могла відкрити. А формати всюди різні. Хостинг спеціальних сайтів, відкриття додаткових рахунків, менеджер по роботі з продажами електронних книг, податки і т.д. І хто за ту роботу має платити? Звісно, покупець. Ну що, ви погодитеся?
І, давайте, будемо чесними. Якщо лежить паралельно два файли тієї ж книжки – один платний, другий безкоштовний, який ви виберете? Враховуючи, що купити – це додаткова морока з електронними гаманцями, підтвердженнями кодів і так далі.
…Тут ще часто проходять коментарі типу “в моєму місті немає книжкового магазину”. Нагадаю, у кожному видавництві працює відділ “Книга – поштою”. За доставку платити не потрібно. А навіть на найвіддаленішому хуторі є поштарка.

Міф номер 4.
Мені всі винні.


Навіть не хочеться окремо зупинятися на цьому пункті. Але ми всі добре знаємо, до чого призводить милостиня вуличним жебракам – до експлуатації дитячої праці, проституції, підліткового алкоголізму, бійок, наркоманії, хуліганства, абортів, поширення СНІДу та венеричних захворювань.


Ці люди не потребують грошей, вони потребують уваги спеціальних соціальних служб і центрів.


У милостині читачам інша форма – але та ж суть. Ми виховуємо безвідповідальну націю, ми самі виховуємо тих, які потім стануть президентами, чиновниками, депутатами і будуть свято вірити, що їм усі винні. А вони не зобов’язані нікому платити.

Міф номер 5.
Мета християнських видавництв – просвітництво. Для цього їм гроші не потрібні.


А й справді. Папір росте на спеціальних полях, які простяглися навколо кожного видавництва. Працівники отримують зарплату з небесної канцелярії у вигляді манни й куріпок. А все решта – справжнісінька магія. Які тут кому треба гроші. Не смішіть.

Міф номер 6.
Християнські видавництва живуть на дотаціях церкви.


Християнські видавництва, хочу вам сказати, живуть всупереч крадіжкам з боку людей, що належать до церковних громад (чи керують ними).

Міф номер 7.
Наука буває безкоштовною.


Безкоштовний сир самі знаєте де. Книжка, яку ви придбали за власні гроші, більше цінуватиметься й принесе більше користі. Я знаю це дуже добре – тому, працюючи у видавництві, сама купую книжки. Для себе і друзів. Бо дуже люблю свою роботу і страшенно не хочу, щоби наше видавництво закрилося і перестало працювати.


Надія ГЕРБІШ – головний редактор видавництва “Ездра”
Фото автора


РІСУ

Цей запис має 2 коментар(-ів)

  1. Олег

    Издательства православной литературы живут почти всегда бедно. Работают там горящие верой энтузиасты. Более прилично живут отдельные псевдоправославные издательства, которым враги нашей веры, типа американского олигарха Сороса, дают деньги на издание еретической литературы, типа священника Меня, утверждавшего, что индуизм – тоже путь ко спасению души, протопресвитера Шмемана, _____ святых и Церковь, и других. Таково, к примеру, скандально известное, политизированное киевское издательство при КМА "Дух и литера". Но и там сильно больших зарплат нет, кукловоды стараются держать своих слуг на умеренных ставках.

Залишити відповідь