Скільки бруду вже було вилито на канонічну Українську Православну Церкву!
Національно свідомі журналісти та депутати, письменники та політики не пожалкують ганебного слова для “московських запроданців”. Вісімнадцятого серпня газета “Україна молода” видрукувала статтю Юрія Дорошенка “Хрестом і бюлетенем”. Основна думка автора – ліві кандидати у президенти заграють з канонічною Церквою, яка сама готова співпрацювати з її колишніми гнобителями. Починає автор з близької для кожного християнина думки, що ходіння політиків у храми ніякого відношення до релігії не має. Річ не в тому. Річ в тому, що від звинувачень політиків у фальші пан Юрій переходить до звинувачень духовних осіб та самої Церкви. При чому, звинувачуючи парафіян УПЦ МП у “дикунському нападі на патріархаФіларета”, автор чомусь забуває про численні напади на парафіян канонічної Церкви на Західній Україні. Таких нападів було набагато більше, і були вони більш дикунськими. Юрій Дорошенко знає про це. Але чомусь замовчує. Потім, автор звинувачує патріарха Олексія в тому, що він з Зюгановим “має теплі стосунки, прагне відновити колишню імперію”. Це можна було б пояснити національною ненавистю до “старшого брата”, але чомусь і патріарха УАПЦ Димитрія журналіст раніше іронічно називав і “бідолашним”, і “пристаркуватим” (УМ 6.07.99).
Пане Юрію! Спаси Господи Вас за теплі та добрі слова про духовних осіб! Скільки щирої любові до ближнього відчувається в Ваших епітетах та безпідставних звинуваченнях! Я наголошую на слові “безпідставні”. І ось чому. Коли журналіст повідомляє про позицію офіційної особи, яка представляє будь-яку організацію, він посилається на джерело інформації. Наприклад: як повідомляє “BBC”, як повідомляє “Асошіейтед прес”, як заявив сам такий-то. У Вас посилання – ” розповідають”. Це вже стоїть поза межами журналістської етики, не говорячи вже про етику християнську. Людина може мати свої причини знущатись чи іронізувати. Це можна зрозуміти. Але як можна зрозуміти подібні слова з уст людини, яка прагне внести свою лепту у розбудову Церкви, що навчає людяності та милосердю?! В статті ще дуже багато звинувачень, без будь-яких підтверджень, але про це говорити не будемо. Якщо людина помічає лише погане, ще й там де його нема, то цьому є лише одне пояснення. “Для чистих все чисте, а для заничищенних та для невірних не чисте ніщо,але ззнечистилися і розум їхній, і сумління”,- говорить Святе Письмо (Тит.1.15). Що вам відповісти, пане Юрію, на Ваші гнівні слова? Можна було б сказати, що Філарет – ніякий не патріарх, тому що він під анафемою, можна було б сказати, що канонічна Церква має лише євхаристичну єдність з МП, а фінансово вона абсолютно незалежна від Москви, (про що говорив сам Філарет ще в 90-му році -“Правда України від 2 .11. 1990). Але про це вже достатньо сказано. Мене дивує інше. Якщо канонічна Церква Вам дійсно ворог, пане Юрію, то звідки таке нехристиянське ставлення до ворогів? Чи Ви не пам’ятаєте: “любіть ворогів ваших, і благословляйте тих, хто проклинає вас, творіть добро тим, що ненавидить вас, і моліться за тих, хто переслідує вас” (Мф. 5.44)? Чому всім матеріалом Ви намагаєтесь спростувати цей заклик Спасителя? Бажання помститись – це по-християнські? Гнів та знущання. Чи лічить це православному християнинові? Це риторичні запитання, пане Юрію. Я не потребує відповіді та обгрунтованих доказів того, що КП має право вважатись благодатним, а МП неправдою здобула свою автокефалію. Я не знаю, як там було насправді . Я знаю тільки те, що всі ми – грішники, і звинувачувати один одного, коли сектанти, наче саранча заполонили країну, це вже просто безглуздя. Християнинові лічить каятись, а не звинувачувати. Давайте боротись проти спільних для нас ворогів, а не проти друг друга.Може, ми не будемо потім лити гірки сльози, спостерігаючи, як молодь уходить від Православ’я в секти. Побачивши цю ворожнечу в Церкві, яка проповідує любов та милосердя, молодь у пошуках джерела духовності ніколи не прийде в православний храм. І це буде на нашій совісті.