О Московском Патриархате в Украине

Поскольку все больше людей недоумевает, как можно сегодня находиться в Московском Патриархате, хочу сказать следующее. Союз многих священников и мирян в УПЦ с МП – исключительно ситуативный. Нам не нужен никакой “русский мир”. Общение с МП не является для нас ценностью “самой в себе”. Единственное, что до сих пор удерживает многих внутри МП, – это т.н. “каноничность”, т.е. признание нас (УПЦ) в качестве Церкви со стороны всех Поместных Церквей в мире, что включает возможность литургического общения и совместного служения с Константинополем, Иерусалимом и другими Поместными Церквами. Находясь в МП, мы имеем связь со всеми православными церквами в мире.

Однако, если, скажем, наши братья в Константинополе дадут нам возможность иметь общение со всеми церквами в мире, минуя подчиненность Москве, многие с радостью изберут эту возможность. По данным блогера диакона Андрея Кураева, “половина духовенства” УПЦ (МП) поддержит уход из Московского Патриархата в Константинопольский, если последний откроет такую возможность в Украине.

(Тут не следует списывать со счетов такое явление, как греческий национализм, который в чем-то еще более жесткий, чем национализм русский).

Дальше. Когда мы говорим об объединении украинских церквей, то почему-то подразумеваем прежде всего объединение административного аппарата. Но Церковь Божия – не епархиальная бюрократия, а Тело Христово, в котором одинаково важны все члены. Разве нога скажет руке: иди прочь, потому что ты мне не нужна? Поэтому я думаю, что украинская церковь прежде всего должна собраться как Тело Христово. То есть, объединение будет тогда жизнеспособно, когда оно пойдет “снизу”, от прихожан. Когда был раскол между РПЦ и РПЦЗ, то для мирян допускалось причащение и там, и там. То же должно произойти и в отношении украинских схизм. Люди прежде всего должны явить своей жизнью единство, когда церковные перегородки для них не существуют, то есть одинаково ходить в храмы и МП, и КП, общаться друг с другом. Потом вслед за этим возникнет и среди духовенства больше общения…

Но это, наверное, утопия. Потому что никакого “единства снизу” пока не просматривается, за редкими исключениями. Мы много лет внушали своим прихожанам (УПЦ МП) “безблагодатность” других украинских юрисдикций, особенно УПЦ КП. Теперь ситуация в обществе разворачивается, и со стороны прихожан УПЦ КП слышатся все более громкие упреки, что якобы УПЦ МП – это сплошные служители Путина и “русского мира”. Сегодня переходы между патриархатами видятся как смена идеологии и политического вектора. А как бы вообще без политики, чтобы не обслуживать идеологию, а служить Христу и ближним своим?..

Цей запис має 10 коментар(-ів)

  1. Думаю, после комментариев так называемого “патриарха Кирилла”, в которых он благословляет войну против Украины – понятие “благодати” в московской церкви не существует. Церковь не может благословлять войну, иначе это не церковь.

  2. Володимир

    Тож як тепер бути із поняттями “благодатності” та “безблагодатності”? УПЦ КП це розкольники, чи ні? Чи є справжня Євхаристія в них? У МП посилаються на апостольскі правила та на святих отців, які забороняють навіть до храму розкольницького заходити.

    У МП до Чаши точно не допустять якщо дізнаються, що у КП причастився, ба навіть якщо просто на службі був. Це факт.

    1. поняття “благодатності” та “без…” – це тільки риторика. Хіба є якийсь прилад для вимірювання благодаті? Чи у расколі винна тільки одна сторона? Якщо ж посилатися на правила, то загадаймо 1 правило свт. Василія Великого, за яким УПЦ КП слід розуміти як “самочинне зібрання”, а не розкол чи єресь, і в жодному разі не перехрещувати тих, хто там прийняв хрещення.

      1. Володимир

        Отче, Ви пишите “самочинне зібрання”. Проте ще років 5-7 тому на першому Тижні Великого посту з амвона проголошували анафему Філарету та його співслужителям. Ця анафема вже знята? Чи її можна по тихому забути? Я питаю не від пустої цікавості. В нашому місті є два чи три храми УПЦ КП та 6-7 храмів УПЦ МП. Я у жодному з храмів УПЦ МП не знайшов навіть натяку на створення громади. Просто у неділю збираються люди, що за стінами храма навіть не привітають один одного. Крім того мені не дає спокою той факт, що УПЦ КП не тільки служить та свій храм прикрашає, але й допомогає жебракам та убогим, чого я не можу сказати про парафії УПЦ МП. Взагалі в мене таке враження, що священики УПЦ МП існують десь у паралельній реальності. Що їм впевненість у власній каноничності затьмарила очі на стільки, що справи милосердя це вже не про них – вони вже в Раю. Я вірний саме УПЦ МП, но мені щоразу важче приходити до богослужінь у цю церкву. Іти ж до УПЦ КП мені не дає факт тієї анафеми, що я згадував у горі. Я на роздоріжжі. За УПЦ КП кажуть їхні справи любови й милосердя. За УПЦ МП той таки факт, що таїнства саме цієї церкви визнані всім православним світом. Сумління каже йди до КП, а розум каже до МП, бо за логікою там Спаситель і Спасіння (та чи так воно за справами?). Тож як мені бути?

        1. Зараз багато людей на роздоріжжі, і питань більше ніж відповідей. Якби усе було так просто: іди туди чи сюди – і спасешся. Ні, спасіння залежить від особистого слідування Христу. Але і єднання з усім православним християнським світом – не пустий звук. Єдина церква – не утопія, а наше покликання. Якщо не єдина адміністративно, то єдина у таїнствах (як у Америці, скажімо). Але наразі у церкву проникають різні ідеології, і замість того щоб обирати Христа, часом люди ідуть до церкви, що ближче за ідеологією. І це є прикро.

          1. Володимир

            Отец Андрій, яка наразі ситуація із анафемою? Вона знята?

          2. Andriy Dudchenko

            Вона не знята. Можна сперечатися про те, наскільки вона є законною чи такою, що має силу, але наразі вона не знята.

            Але є цікавий приклад. Собор РПЦЗ у 1983 році проголосив анафему “єресі екуменізму”, під який підпадав тоді Московський Патріархат, що продовжує приймати участь у Всесвітній Раді Церков: «Нападающим на Церковь Христову и учащим, яко Она разделилась на ветви, яже разнятся своим унением и жизнию, и утверждающим Церковь не сущу видимо быти, но от ветвей, расколов и иноверий соединитися имать во едино тело; и тем, иже не различають истинного священства и таинств Церкви от еретических, но учат, яко крещение и евхаристия еретиков довлеет для спасения, и тем, иже имут общение с сими еретиками или способствуют им или защищают их новую ересь экуменизма, мняще ю братскую любовь и единение разрозненных христиан быти: анафема».
            Ця анафема не була скасована. Проте згодом РПЦЗ увійшла у єднання з РПЦ.

        2. Ганна

          Шановний пане Володимире! Знаєте, мені, мабуть пощастило, та ще й не раз. Бо у тих декількох київських храмах МП, прихожанкою яких мені довелося бути, існувала справжня міцна громада (а не просто зібрання прихожан та випадкових відвідувачів), члени якої підтримували один одного як у храмі, так і поза його стінами, були активними учасниками церковного життя, робили добрі справи від щирого серця і т.ін. Більше того, настоятелі цих парафій були справжніми Людьми і Пастирями (хоча я й залишаю за собою право не погоджуватися з окремими їхніми висловлюваннями). І тому, знаючи, що в кожному узагальненні завжди присутня неправда, вірячи, що коли одній тільки мені, на моєму маленькому шляху, стрілися ці декілька парафій, то десь їх існує сотні, а то й тисячі, – я завжди виступатиму проти несправедливих звинувачень. Але й саме тому кожне справедливе звинувачення відгукується в мені болем.
          Отже, твердження, ніби в МП немає громад, допомоги бідним і адекватних священиків, не може бути аргументом у полеміці за чи проти МП, бо воно не є істинним, про що свідчить мій особистий позитивний досвід. У сухому залишку тільки 2 питання – національної орієнтації та канонічності. Стосовно першого – маю надію, що в УПЦ рано чи пізно здоровий глузд візьме гору, і вона таки стане українською відповідно до свого найменування (без пересмикувань – у тому розумінні, щоб служила людям тієї землі, на якій вона знаходиться, поважаючи їхні мовні та культурні традиції, щоб була для цих людей не перепоною, а дорогою до Бога). Щодо питання канонічності – тут я й сама гублюся. З одного боку, УПЦ носиться з нею, як із писаною торбою, з іншого – не варто скидати з з рахунку визнання іншими православними церквами (причому не тільки і не стільки Російською) і спільність таїнств. Оце дійсно дилема.

          1. Володимир

            Пані Ганна, я не узагальнював і не звинувачував всю УПЦ МП. Я говорив (подивіться мій коментар ще раз) лише про місто в якому я живу. Саме у ньому таких громад не залишилось, хоча й були. Від цього ще сумніше, бо я пам’ятаю ці, інші часи. У людей, що свого часу прийшли до церкви і звикли жити у громаді яку фактично самі й створили, стався, як зараз кажуть, розрив шаблону, коли громадське життя було зруйноване. Отже дехто перейшов до УПЦ КП, оскільки саме у цій громаді вони змогли знайти звичну форму церковного існування.

  3. Ганна

    Дякую Вам, отче Андрію, за висловлену позицію. Повністю її підтримую, за винятком сказаного про “об’єднання знизу”. Дозвольте подати голос з того самого “низу” (жодних ілюзій щодо репрезентативності мого голосу!) Досить непросто з кимось там об’єднуватися, якщо намагатись дослухатися до слів церковної проповіді, в якій за найменшої нагоди анафематствується Київський Патріархат. Особисто у мене немає проблем у спілкуванні з братами во Христі (у моєму оточенні чимало парафіян і просто симпатиків КП), але якщо довіряти настоятелю (а як інакше?!), то вони ніякі не “брати”, і тим більше не “во Христі”, і таїнства їхні недійсні ще у більшій мірі, ніж таїнства єретиків. Ви тут – про об’єднання ЦЕРКОВ, а мені на проповіді – про безблагодатну ОРГАНІЗАЦІЮ. Тож доводиться пристосовуватись: з більшості питань довіряти настоятелю, а у випадку надзвичайно важливих для мене питань, як-от ставлення до КП, українськість УПЦ та її окремішність від “руського миру”, – занурюватися у Ваш і подібні цьому сайти, набирати повні легені повітря, щоб вистачило на тиждень. Знали б Ви, як уже дістало розділяти для себе весь час: “це – голос Церкви”, “це – суб’єктивна точка зору того чи іншого священика, він має на неї право, тільки чомусь виголошує з амвону”. Підозрюю, що в цьому поділі я схильна до певних маніпуляцій, і взагалі це нагадує шизофренію. З іншого боку, країна наша переживає зараз не менш шизофренічні часи – дай Боже їй їх пережити!

Залишити відповідь до Andriy Dudchenko Скасувати відповідь